ПОСТМОДЕРНІЗМ ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ

Victoria Ruda

Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State  University

Scientific Supervisor: Ph.D., Zabuzhanska I.D.

ПОСТМОДЕРНІЗМ ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ

Abstract

It is established that postmodernism as the object of study holds one of the leading places among different spheres of art, culture and science. The art of postmodernism is looking for the new ways of transmitting images, not only in sake of getting aesthetic pleasure, but in sake of transmitting the feeling of something that cannot be imagined. Postmodernism offers us new intensions in perceiving cultural texts, which fundamentally expand the concept of possibilities of comprehension of culture.

Keywords: postmodernism, images, aesthetic pleasure, intensions, perceive, comprehension.

Постмодернізм ХХІ ст. вважають химерним феноменом сучасності, зміст і  термінологія якого залишаються й донині остаточно не з’ясованими: одні вчені переконані, що цього явища взагалі не існує, назвавши його «естетичним свавіллям» (Малухин) , інші ж – надають йому філософського статусу і  визначають як особливий стиль «абсурдиського» мислення ( Гуменюк, Йосипенко), як тип культури сучасної західної цивілізації (Епштейн), як світовідчуття і стиль окремих сучасних письменників, зокрема Дж. Барта, Д. Бартельмі, В. Гесса та ін. ( Бігун, Гундорова, Денисова, Коваль). До широкої дискусії долучилися і  мовознавці, розглядаючи постмодернізм як новий стиль письма ( Короткова) [1, c.3].

Зазначимо, що й дискусійною темою є визначення характерних ознак постмодернізму: А. Уальд – коригуючу іронію, Д. Лодж – епістеміологічну невпевненість, І. Пригожин, І. Стенгерс – постмоденістську чутливість.

 Варто зазначити, що постмодернізм – це кризове світовідчуття. Для нього характерне почуття тривоги, відчуття розпаду єдиного і гомогенного світу. Але в той же час постмодернізм бачить у цьому розпаді шанс нового – іншого. Такий погляд, на думку Ж.-Ф. Ліотара, і складає специфіку постмодерністської свідомості. Те, що з традиційних позицій здається безладом і хаосом, постмодерністу уявляється розмаїттям можливостей. Нестабільність, невизначеність і багатозначність процесів, які розвиваються в суспільстві, розглядається не як прояв патології системи, а як ознака й умова її життєздатності. Різноманітність елементів у системі роблять її стійкою до  багатоваріантного майбутнього. [6, c.11]

І. Хассан трактував постмодернізм як мистецтво порожнечі, мовчання, смерті. Він окреслює постмодернізм як суму притаманних людському суспільству та людській свідомості різноманітних рис, таких як урбанізм, технологізм, дегуманізація, примітивізм, еротизм, експерименталізм тощо.

Згідно з висловлюванням У. Еко, постмодернізм – це певний духовний стан і навіть ставлення до праці. Т. Денисова звужує це визначення, обмежуючи сферу постмодернізму літературою, культурою і філософією. За її словами, постмодерній свідомості властиві антидогматичність, сумнів, плюралізм і максимальне використання іронії. На підставі цієї нової свідомості формується нова постмодерна творчість, якій також притаманний плюралізм на всіх рівнях (композиційному, сюжетному, характерологічному, образному, хронотопу тощо), співтворчість читача і письменника, діалогізм як внутрішнє джерело руху, поєднання історичних і позачасових категорій [12, с. 7]. Про постмодернізм також можна говорити як про дух часу.

За Т. Денисовою, стає зрозуміло, що постмодернізм був реакцією на позитивізм, раціоналізм й систематизацію. Духовним початком постмодернізму стало таке кризове явище, як мистецький декаданс [12, с. 7]. Основними джерелами виникнення постмодернізму, за спостереженнями М. Павлишина, були: 1) невдача проекту модерності з його раціоналістською самовпевненістю, амбіцією  рятівника людства, претензією на  загальнолюдськість; 2) перебування суб’єкта вже після історії: «історія», «великі розповіді» – закінчилися – людина має влаштовуватися в сучасному; 3) скептичність щодо будь-яких систем та ідеологій; 4) іронія, гра, цитування; 5) змішування жанрів, рівнів мовлення, високої і популярної культури; 6)  деконструкція, тобто розвінчування ідеологій та ієрархій цінностей, розмаскування ідеологій задля дестабілізації ідеології взагалі [12, с. 11].

У літературознавстві постмодернізм охоплює набір практик, методик і   стратегій, котрі або відмовляються визнати модерністські тенденції (наприклад експресивну форму, потік свідомості, вигадані структури), або   розбудовують ці тенденції до їх крайніх форм.

Не є одностайним питання часових параметрів виникнення постмодернізму у літературі. Сьогодні виділяється п’ять різних точок зору щодо данного питання: перші дослідники вважають початком доби постмодернізму роман Дж. Джойса «Поминки по Фіннегану» (1939 р); другі – попередній його роман «Улліс» (1922 р); треті – американську «нову поезію» 1940-х – 1950-х рр.; четверті вважають, що постмодернізм – це не «фіксоване хронологічне явище», а деякий духовний стан, який «у будь-якому епосі є    власним постмодернізмом» (У. Еко); п’яті – взагалі висловлюються про постмодернізм як про «одну з інтелектуальних фікцій нашого часу» (наприклад, Ю. Андрухович). Проте більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні літератури, а  у  1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури. [11]

Енциклопедія літературних напрямів і течій, виходячи із проявів постмодернізму в літературі, дає такі його характерні риси та прояви: · культ незалежної особистості; · потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; · прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) різних людей, націй, культур, релігій, філософій; · бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; ·  використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на  ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; · зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо); · суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; · сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; · запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; · як правило, у  постмодерністському творі присутній образ оповідача; · іронічність та  пародійність [13].

Американський філософ та літературознавець І. Хассан, який одним з  перших почав досліджувати постмодернізм, приписує напряму такі риси: ·  «невизначеність», · «фрагментарність», · «деканонізація», · «втрата Я», ·  «іронія», · «гібридизація», · «карнавальність», · «сконструйованість» [10,  с.160].

Постмодернізм вибудовує особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити принципову несумісність і найменші відмінності усіх сторін зображуваної дійсності, то постмодерністи захищають позицію відчуженого та відстороненого спостерігача [6, c.12].

Постмодернізм як об’єкт вивчення займає одне з перших місць у різних галузях мистецтва, культури та науки. Мистецтво постмодернізму шукає нові способи зображення, але не з метою одержати від них естетичну насолоду, а для передачі відчуття того, що не можна уявити. Постмодернізм пропонує нам нові інтенції в сприйнятті текстів культури, які суттєво розширюють уявлення про можливості розуміння культури. Літературний процес кінця ХХ – початку ХХІ ст. позначений пошуками нових мистецьких образів, ідей, стильових манер, спробою осмислити духовні реалії нашого буття, позбувшись віджилих форм та уявлень.

References:

1.Бабелюк О. Способи постмодерністського текстотворення крізь призму поліцистики . Одеський лінгвістичний вісник.  2013. №1.  с. 5-15.

  1. Бігун Б. Постмодерністський образ світу. Вікно в світ. 1999. №3. С. 88-89.

3.Гуменюк Т. Постмодернізм як культурний феномен. Естетичний аналіз: автореф. Д. на здобуття наук. ступеня доктора філософських наук. Київ, 2002. 30 с.

4.Гундурова Т. Декаданс і постмодернізм: питання мови. Світо-вид. 1995. №1. С. 64-75.

  1. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири. Слово і час. 1995.  № 2.  С. 18–31.

6.Задорожна О. Постмодернізм як культурне та літературне явище кінця ХХ- початку ХХІ століть. Теоретичні засади постмодернізму. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2011. с. 10-12.

7.Коваль М. Гра в романі і гра в роман: ( про творчість Джона Барта).  Львів: Піраміда. 2000. С.121.

8.Короткова Л. Семантико-когнітивні та функціональні аспекти текстових аномалій у сучасній англомовній художній прозі: автореф. Д. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук. Київ. Нац. лінгв. ун-т. 2001. С.19.

  1. Соціокультурні та теоретичні засади філософії постмодерну. В.В. Лях та ін. К., 2017. 312 с.

 10.Постмодернізм. Бібліотека Української Літератури. URL : http://www.ukrlib.com.ua/encycl/techii/prin tout.php?number=16.

  1. Ткач К. Постмодернізм як літературне явище: розвиток і критика. Web ресурс научно-практических конференций. URL : http: //http://www.confcontact.com/20111118/postmodernizm-yak-literaturne-yavische.php
  2. Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму. Сучасність. 1993.  № 12.  С. 55-62.
  3. Leslie A. Fiedler. Uberquert die Grenze, schliebt den Graben. Ihab Hassan, Pluralismus in der Postmoderne. Frankfurt a. M.: Die unvollendete Vernunft. Moderne versus Postmoderne, 1987. S. 159–165.