PRINCIPLES OF SUCCESSFUL COMMUNICATION IN THE CONTEXT OF INTERCULTURAL INTERACTION

Irene Vlasiuk

Zhytomyr Ivan Franko State University

Scientific Supervisor: PhD, Solovyova L.F.

PRINCIPLES OF SUCCESSFUL COMMUNICATION IN THE CONTEXT OF INTERCULTURAL INTERACTION

The article examines current problems related to the definition and disclosure of the essence of the basic concepts of intercultural communication. The characteristics of the parameters of a communicative personality as a carrier and product of a certain language culture are analyzed in the context of speech communication theory.

Key words: communication, communicative personality, conventions, communication code, linguoculture, perlocutionary effect, communicative consciousness, cross-cultural communication.

Відомо, що ефективність мовного спілкування багато в чому залежить від культурного компонента, який, в свою чергу, суттєво впливає як на елементи мовного коду, так і на комунікативні процеси, а також на їх складові, принципи і правила спілкування, комунікативні тактики та стратегії.

Етноспецифічна комунікація (національна специфіка комунікативної поведінки представників різних народів) проявляється в типових етикетних ситуаціях і в різних сферах спілкування. Учасники такої комунікації завжди взаємодіють як носії певної лінгвокультури, які зберігають її загальноприйняті і особистісні унікальні комунікативні особливості. Характер поведінки і дій комунікантів визначається специфічними правилами спілкування, які були прийняті у національній спільноті, представниками якої вони є. Знання специфіки такої комунікації є важливим принципом, який оптимізує ефективність та успішність інформаційного обміну між культурами. Виявлення та визначення національно-культурної специфіки спілкування стає можливим  завдяки певним дослідженням та аналізам моделей комунікативної поведінки представників різних лінгвокультурних спільнот [4: 282].

Мета даного наукового дослідження полягає у вивченні актуальних питань, що пов’язані з визначенням і розкриттям сутності основних понять міжкультурної комунікації; аналізі характеристик параметрів комунікативної особистості та у визначенні критеріїв та основних категорій комунікативного коду в аспекті міжкультурної комунікації.

Основним суб’єктом мовного спілкування є людина, що належить до певної лінгвокультурної спільноти. Комунікативна особистість – це “особистість, яка володіє набором індивідуальних характеристик і якостей, які визначаються її комунікативними потребами, когнітивним діапазоном і комунікативною компетентністю і проявляються в процесі спілкування” [4: 192].

З точки зору комунікації, комунікативна особистість часто ототожнюється з мовною особистістю. Ф. С. Бацевич визначає мовну особистість як особистість, яка “володіє сукупністю здібностей і характеристик, що визначають створення і сприйняття текстів, що розрізняються за рівнем структурно-мовної складності, глибини і точності репрезентації дійсності” [1: 202].

Формування комунікативної особистості відбувається в процесі комунікативної діяльності одночасно з формуванням комунікативної свідомості. Комунікативна свідомість, що виявляється в комунікативній діяльності людини, завжди виникає на основі тієї культури, до якої належить індивід. Тісний зв’язок мови і культури позначається терміном “лінгвокультура”, при цьому лінгвокультура визначається як прояв, відображення і фіксація культури в мові. Сучасні лінгвісти стверджують, що культурна специфіка окремих народів простежується в тому, як люди організовують свою спільну діяльність, перш за все за допомогою мовного спілкування, для досягнення певної мети [4: 195]. Важливо зазначити, що саме національна культура є основоположною у формуванні особистості, оскільки саме культура визначає її національну ідентичність і проявляється в різних сферах людської діяльності, зокрема, в спілкуванні.

Відсутність знань про правила і норми мовної поведінки можуть створювати труднощі в спілкуванні представників різних лінгвокультурних спільнот і вони можуть сприяти виникненню різних комунікативних відхилень. Комунікативні відхилення представляють певні невдачі в комунікації, нездатність досягти перлокативного ефекту, тобто результату мовного впливу на адресата, що не відповідає наміру і бажанням адресата [3: 129].

Учасники міжкультурної комунікації використовують комунікативні стратегії і тактики, засоби і прийоми мовного коду, спираючись на свої національні, культурно-специфічні максими мовного спілкування, реалізуючи їх у своїй комунікативній поведінці [4: 99]. В аспекті міжкультурної комунікації під комунікативними максимами розуміються принципи та правила комунікації, прийняті комунікативним кодом певної культурно-національної спільноти.  Для досягнення позитивного результату спілкування необхідно дотримуватися двох основних принципів, заснованих на правилах (максимах) організації інформаційного обміну. Йдеться про принцип співпраці і принцип коректності (ввічливості). Принцип співпраці був вперше сформульований американським логіком Гербертом Грайсом: “ваш комунікативний внесок на певному етапі діалогу повинен відповідати взаємно прийнятій меті або напрямку цього діалогу ” [2: 226]. Цей принцип спілкування передбачає повну відповідність комунікативного вкладу обох співрозмовників на кожному етапі комунікативного акту, якщо вони остаточно визначили і взаємно схвалили мету або напрямок діалогу. Принцип коректності був вперше описаний англійським лінгвістом Джеффрі Лічом як принцип ввічливості, який визначає сутність принципу наступним чином: для досягнення успішного результату учасники комунікативного акту, за інших рівних умов, повинні демонструвати тактовну і коректну поведінку по відношенню один до одного [5: 100].

В результаті наших роздумів про конвенції і правила організації успішної міжкультурної комунікативної взаємодії можна зробити висновок, що ці поняття, безумовно, етнічно і культурно детерміновані не тільки засобами мовного коду, а й нормами національного комунікативного коду, насамперед комунікативними максимами, а також стратегіями і міжособистісними тактиками. Моніторинг дотримання комунікативного коду може здійснюватися як адресатом, так і адресантом. В іншому випадку комуніканти можуть не досягти взаєморозуміння і опинитися в ситуації комунікативної девіації або ж комунікативної невдачі. Тому успішна міжкультурна комунікація залежить від знання і дотримання традицій і правил конвенціонального спілкування лінгвокультури партнера з інформаційного обміну.

References

1.Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації.  К.: Довіра, 2007.

  1. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16: Лингвистическая прагматика. М., 1985. С. 217–237.
  2. Стахів М. Український комунікативний етикет: Навчально-методичний посібник. К.: Знання, 2008. 245 с.
  3. Яшенкова О.В. Основи теорії комунікації: навчальний посібник. К.: ВЦ «Академія», 2010. 312 с.
  4. Leech, Geoffrey Neil. Principles of Pragmatics. London, NY: Longman, 1983