ТИПИ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МЕТАФОРИ

Cognitive approaches to language 2020

Андрій Борисенко

Хмельницький національний університет

Науковий керівник: канд. філол. наук, Ю.Б. Давидюк

ТИПИ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МЕТАФОРИ

У статті розглядається теорія концептуальної метафори запропонована Дж. Лакоффом та М. Джонсоном, описуються основні типи концептуальної метафори, а також пояснюються когнітивні механізми їх створення.

Ключові слова: концептуальна метафора, структурна метафора, орієнтаційна метафора, онтологічна метафора.

Метафора є однією з основних прийомів пізнання людиною об’єктів навколишнього реальності, їх номінації та створення художніх образів, а також породження нових значень [1]. Антропоцентричний і когнітивний підходи до трактування мовних явищ допомагають краще проникнути в сутність процесу метафоричного перенесення. Зокрема, у теорії Дж. Лакоффа і М. Джонсона метафори розглядаються як розумовий механізм структурування пізнавального досвіду [5].

Дж. Лакофф і М. Джонсон пояснюють механізм формування метафори наступним чином. У кожній метафорі існують цільова і висхідна зони; дієслова руху можуть вживатися у значенні дієслів мовлення, значить, рух стає цільовою зоною для мови, яка, в свою чергу виявляється висхідною. Висхідна зона конкретна і антропоцентрична: для її створення, як правило, широко використовується певна особа, зокрема, частини тіла (наприклад, шия, рука, the heart of the problem, тощо), положення в просторі та рух (наприклад, він в люті, she was deeply moved).

 Таким чином, здійснюється спроба осмислення деяких загальних процедур метафоризації у природних мовах. Найчастіше для цього наводиться таке пояснення, що концептосфера мети є більш абстрактною і не має яскраво виражених фізичних характеристик, немов «вимагає» метафоризації, для чого необхідно звернутися до концептосфери джерела, значення якої конкретно.

Серед метафор виділяється дві значущі область-вказівки на навколишню реальність. Висхідна концептуальна область або концептосфера  джерела (source domain) – це саме той важливий елемент, на базі якого здійснюється перенесення значення. Друга область – це цільова концептуальна область або концептосфера мети (target domain).

В межах когнітивної теорії метафори концептосфера джерела є узагальненням практичного досвіду життя людини в світі. Знання в області вивчення зроблені у вигляді образ-схем (image schemas), які є відносно простими когнітивними структурами, що незмінно відтворюються в процесі фізичної взаємодії людини зі світом.

Дж. Лакофф стверджував, що стійкі відповідності між сферою джерела і сферою мети, що встановилися в мовній і культурній традиції того чи іншого народу, отримали назву «концептуальні метафори». В межах дескриптивної теорії метафори, метафорична проекція є функцією відображення складових частин сфери джерела в складові частини сфери мети. Таким чином, джерело стає «сферою відправлення» функції відображення, а мета – «сферою прибуття» [5].

Як результат, формується відповідність між концептосферою джерела і мети, стабільність цієї відповідності в кожному окремому випадку значно варіюється – від найменш стабільних метафор до стійких «стертих» метафор, що встановилися в суспільстві. Коли елементи сфери мети мають чітку структуру, відповідність між елементами в сферах мети та джерела у метафоричній функції відображення може бути однаковою.

Відповідно за характером і способом, за якими відбувається концептуалізація предметів і явищ об’єктивної реальності, Дж. Лакофф і М. Джонсон поділяють концептуальні метафори на три типи: структурні, онтологічні та орієнтаційні [5]. Розглянемо визначення і особливості цих метафор:

  1. Структурні метафори – це концептуалізація абстрактних сутностей за допомогою відомих, конкретних елементів людського досвіду. Ґрунтуючись на структурованих і в зв’язку з цим прозорих елементах досвіду, людина впорядковує і конкретизує абстрактні області знання. Ця форма метафоризації точно простежується в граматичних категоріях, що представляють собою продукт переосмислення абстрактних модифікаційних (тобто граматичних) особливостей між структурними елементами мови. Так, дієслово check out використовується для репрезентації концепту “DIE” [2, с. 36]. У цьому випадку евфемістична заміна спирається на уявлення про життя як готель, у якому такий компонент змісту висхідного концепту, як відхід із життя, репрезентується за рахунок відповідного компонента похідної структури – виїзд з готелю.
  2. Орієнтаційні метафори структурують різноманітні зрозумілі сфери відповідно до основних лінійних орієнтацій людини в просторі, які добре знайомі і відомі завдяки моторному досвіду. Ці метафори складаються з просторових протиставлень за типами «ВЕРХ – НИЗ», «ВСЕРЕДИНІ – ЗОВНІ», «ПЕРЕДНЯ СТОРОНА – ЗАДНЯ СТОРОНА», «ГЛИБОКИЙ – МІЛКИЙ», «ЦЕНТРАЛЬНИЙ – ПЕРИФЕРІЙНИЙ». Орієнтаційні метафори виду «ВЕРХ – НИЗ» базуються на тому понятті, що відчуття щастя порівнюється з прагненням вгору, з польотом, а відчуття нещастя – з падінням (наприклад, in low spirits). Так, будь-який прогрес або позитивна зміну людина сприймає як рух вгору по аналогії з ростом, що також має вертикальну спрямованість.

Орієнтаційні метафори не є довільними, вони засновані на фізичному і культурному досвіді. Незважаючи на те, що протиставлення типу «ВЕРХ – НИЗ», «ВСЕРЕДИНІ – ЗОВНІ» мають фізичну природу, Дж. Лакофф зауважує, що засновані на них орієнтаційні метафори відрізняються в різних культурах. Наприклад, існують культури, в межах яких майбутнє сприймається попереду, в інших же культурах – позаду [5].

Частотність орієнтаційних метафор в мовній спільноті показує особливість кругозору в когнітивних типологіях. Наприклад, метафори, що засновані на опозиції «ВГОРУ – ВНИЗ» (наприклад, хороше – вгорі, погане – внизу; радість – вгорі, печаль – внизу) є значно більш поширеними, ніж метафори «ВПЕРЕД – НАЗАД» (наприклад, майбутнє – попереду, минуле – позаду), останні в свою чергу більш поширені, ніж метафори, засновані на опозиції «ЛІВИЙ – ПРАВИЙ» (наприклад, хороше – справа, погане – зліва).

З позиції об’єктивізму може здатися, що будь-який просторовий вимір має володіти одним і тим же ступенем описової сили. Проте, з позиції суб’єктивізму можна відзначити, що набагато менша поширеність метафор, заснованих на опозиції «ЛІВЕ – ПРАВЕ» швидше пов’язана з тим, що людське тіло відносно симетричне в цих напрямках. Подібна симетрія не спостерігається в напрямках «ВПЕРЕД – НАЗАД» і «ВГОРУ – ВНИЗ».

  1. Онтологічні метафори базуються на проектуванні властивостей предметів навколишньої дійсності (крихкість, твердість, і т.д.), на абстрактні поняття, наприклад, розум, емоції, мораль, і т.д. (наприклад, Jane is very fragile?Джейн дуже тендітна?) [3, c. 202]. Цей приклад демонструє метафоричне перенесення на емоційні якості властивостей, які специфічні для предметів, що легко ламаються.

В результаті осмислення досвіду, людина здатна виокремлювати деякі його елементи та інтерпретувати їх як дискретні сутності або речовини того чи іншого єдиного типу. Завдяки цьому можливо посилатися на них, об’єднувати в категорії, класи і визначати їх кількість, і таким чином міркувати про них.

За аналогією з орієнтаційними метафорами, які формуються на основі даних людського досвіду просторової орієнтації, онтологічні метафори базуються на індивідуально людському досвіді, пов’язаному з фізичними об’єктами, зокрема, з людським тілом, тобто онтологічні метафори – це способи трактування подій, вчинків, емоцій, і т. д. як предметів або речовин.

У більшості випадків носії мови не помічають наявність онтологічних метафор. Це можна пояснити тим, що ці метафори, так само як і орієнтаційні, мають дуже вузьку сферу використання – використовуються як спосіб позначення явищ, їх кількісних характеристик, тощо.

В залежності від типу мети існують різні типи онтологічних метафор. Так, наприклад, метафори пов’язані з категорією «вмістилища», застосовуються для позначення обмеженого простору. Людина є фізичною істотою, яка обмежена у конкретному просторі і відокремлена від навколишнього світу певними елементами, таким чином інший світ сприймається людиною як такий, що знаходиться поза її межами. Кожна людина – це вмістилище, яке обмежене поверхнею тіла і володіє можливістю орієнтації по типу «всередині – ззовні». Цю орієнтацію людина проектує на інші фізичні об’єкти, які також обмежені поверхнями. У такий спосіб вона сприймає і їх як вмістилища, які володіють внутрішнім простором і відокремлені від зовнішнього світу[4].

Таким чином, орієнтаційний, структурний і онтологічний типи концептуальної метафори пояснюють механізм осмислення людиною власного досвіду, взаємодії з навколишнім середовищем і показують способи розумового впорядкування сформованих знань.

Література

  1. Grady J. Foundations of meaning: Primary metaphor and primary senses. Doctoral thesis. Linguistics Dept. Berkeley: University of California, 1997. 205 p.
  2. Kövecses Z. Metaphor: A practical introduction. Oxford : Oxford University Press, 2002. 375 p.
  3. Lakoff G. Contemporary theory of metaphor : Metaphor and thought. Cambridge : Cambridge University Press, 1993. 251 p.
  4. Lakoff G. Women, fire and dangerous things: What categories reveal about the mind. Chicago : University of Chicago Press, 1987. 614 p.
  5. Lakoff G. Metaphors we live by. Chicago : University of Chicago Press, 1980. 239 p.