ВІДТВОРЕННЯ ЕМОЦІЙ У ПЕРЕКЛАДІ

Translation Studies 2020

Тетяна Горобець

Кам’янець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка

Науковий керівник: канд. філол. наук, І. А. Свідер

ВІДТВОРЕННЯ ЕМОЦІЙ У ПЕРЕКЛАДІ

In the article the author makes an attempt to investigate the specific features of translating emotive vocabulary in literary text. The definition of connotation and connotative meaning is given and the mechanism of transfering emotional-evaluative units in the language of translation is described.

Keywords: emotive vocabulary, translation, connotation, equivalence, intention.

Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані на опис і вивчення лінгвістичних, семантико-когнітивних, національно-культурних, психологічних аспектів емотивної лексики, проте, за нашим даними, на сьогодні відсутнє комплексне зіставне дослідження передачі емотивної лексики з англійської мови на українську мову. При цьому дослідники стверджують, що переклад є «особливим різновидом порівняльного дослідження мов, в процесі якого мови не лише зіставляються, але й прирівнюються, замінюють одна одну. До перекладача ставлять різні вимоги: відтворення особливостей стилю і форми повідомлення, передачі способу вираження, відповідності національно-культурного аспекту перекладу оригіналу» [3, с. 112].

Проблема адекватного відтворення емотивного змісту тексту в перекладі постійно привертає увагу перекладознавців (В. Н. Комісаров, Я. І. Рецкер, В.І. Шаховський, О. Д. Швейцер). Одним з аспектів цієї проблеми є відтворення емоційного стану персонажу художнього твору в перекладі. В українському перекладознавстві питання залишається маловивченим, оскільки були проведені лише окремі розвідки, присвячені особливостям перекладу емоційнозабарвлених одиниць (О. І. Кучма, Г. М. Усик, О. І. Пагурець, Г. Л. Андросюк, С. В. Мельничук).

Мета статті – дослідити специфіку перекладу емотивної лексики у художньому тексті. Адже саме емотивна лексика має найбагатший серед всіх інших компонентів художнього тексту потенціал для передачі читачеві емоцій та емоційних інтенцій автора і, внаслідок процесу перекладу, мовної особистості перекладача. «Якщо автор оригіналу хоче, наприклад, переконати, то прагнення переконати повинно відчуватися і в перекладі. Якщо події описуються з іронією, перекладач повинен зберегти цю іронічність. Якщо інформація оригіналу подана нейтрально, якщо тон оригіналу не нейтральний, то і переклад повинен це передавати» [5, с. 13-14].

Текст перекладу може передати всю фактичну інформацію з дотриманням всіх норм мови перекладу, але при цьому спотворити мету повідомлення. Іншими словами, одержувач інформації через недоліки перекладу, тобто некоректне розшифрування коду повідомлення автора тексту не зрозуміє наміру відправника інформації й не отримає очікуваного ефекту.

Оскільки емотивна лексика є особливою категорією, то «сутність лексико-семантичних трансформацій виражається у заміні окремих лексичних одиниць вихідної мови лексичними одиницями мови перекладу, які не є словниковими еквівалентами і, тобто, які мають нове значення, відмінне від значення лексичної одиниці вихідної мови» [1, с. 191].

Таким чином, одним з найголовніших завдань перекладача художнього тексту є збереження у тексті перекладу адекватного, емоційно ідентичного комунікативного ефекту, що напряму залежить від обраних перекладачем способів передачі емоційно-оцінних одиниць мовою перекладу.

Найбільшу складність в співвідношенні знаків двох мов може нести конотативний зміст мовного знаку, оскільки кожен народ «накладає» на мовні одиниці свої емоційні уявлення, в результаті ці відмінності перешкоджають успішній комунікації. Конотація – це семантична сутність узуального чи оказіонального характеру, яка входить у семантику слова і виражає емотивно-оцінне ставлення до дійсності. Конотативне значення – це нове вторинне значення, яке виникає в мовленні, а згодом засвоюється мовою. Для подолання цих перешкод співрозмовники повинні мати адекватну емоційно-оцінну компетенцію, яка включає знання загальних культурних кодів емоційного спілкування, знання емоційних домінант цих кодів, знання правил та їх кореляцію, знання маркерів емоційно-етнічної ідентифікації, знання і володіння засобами номінації, експресії і дескрипції своїх і чужих емоцій в обох лінгвокультурних кодах. Оскільки визначення того чи іншого значення емоційної одиниці залежить від багатьох чинників, у тому числі і невербальних, частіше семантичні можливості мовного знаку проявляються значно різноманітніше, ніж вони представлені в словниках.

Варто наголосити, найбільш схильними до «складних» перекладацьких перетворень (зокрема модуляції – заміні словникової відповідності контекстуальним, логічно пов’язаним з ним), а, отже, найцікавішими з точки зору перекладу являються слова з емотивною семантикою у статусі коннотації (деякі фразеологізми, метафори, авторські неологізми/оказіоналізми і т. п.), а також лексичні одиниці що представляють емоцію побічно, шляхом її опису – тобто контекстуальні емотиви [4, с. 10].

Навіть асиметрія емоційно-оцінного змісту слова є меншою перешкодою до його осмислення, ніж лакунарність слова. Відсутність повного збігу емоційно-оцінного змісту слів різних мов переконливо доведена в сучасній лінгвістиці. Зниження емоційного колориту призводить до спотворення мовних інтенцій, що в художньому творі змінює характеристику персонажа.

Проте і при еквівалентному перекладі можуть виникати часткові втрати, які стосуються другорядних, менш істотних елементів тексту, але при обов’язковому збереженні його головних елементів, функціональних домінант, оскільки в кожній мові є типи пропозицій, які, варіюючи свої приватні граматичні характеристики і своє лексичне наповнення, набувають комунікативної гнучкості [2, с. 6]. Досягнення еквівалентності висловлювання, яке перекладається, з прагматичної точки зору – завдання первинне, оскільки ідентичний комунікативний ефект дозволяє справити на читача враження, яке відповідає оригіналу. Реалізація емоційної інтенції безпосередньо залежить від вибраних автором лексичних одиниць – таким чином, еквівалентний переклад емоційно-оцінних одиниць безпосередньо пов’язаний із реалізацією ілокутивної функції висловлювання, яке перекладається.

Оскільки емотивні компоненти є важливою складовою будь-якої мови та дозволяють через порівняння встановити спільні та розбіжні риси національних менталітетів носіїв різних мов, подальше вивчення проблем їхнього перекладу, інтерпретації та трансляції культур з позицій когнітивної, прагматичної та дискурсивної лінгвістики убачається перспективним та корисним як задля розуміння та осягнення універсальних і специфічних рис різних мов та культур, так і для формування мовної свідомості й професійної компетентності перекладача художніх текстів.

Література

  1. Бархударов Л. С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода. М.: Международные отношения,1975. 240 с.
  2. Латышев Л. К. Технология перевода. М.: Академия, 2001. 320 с.
  3. Стаценко А. С. Проблемы перевода слов с эмоциональным компонентом. Общество: философия, история, культура. 2011. № 3-4. С. 110-117.
  4. Стрельницкая Е. В. Эмотивность и перевод: особенности языковой передачи эмоций при художественном переводе с английского языка на русский: автореф. дис. на соиск. науч. степ. канд. фил. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки». Москва, 2010. 27 с.
  5. Тюленев С. В. Теория перевода. М.: Гардарики, 2004. 336 с.