Сергій Гнатенко
Кам’янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка
Науковий керівник: к.ф.н. Трофименко А. О.
ПІДХОДИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАПЕРЕЧЕННЯ
The diversity of negation use in contemporary texts of various genres and styles requires careful selection of the aspect of analysis. Different classifications of negation allow for discovering its functions and characteristics in any given text.
Key words: negation, classification, part of speech.
Заперечення – об’єкт дослідження лінгвістики й формальної логіки. З точки зору формальної логіки заперечення являє собою логічні операції, які протиставляють істинному судженню хибне, помилковому судженню–істинне [7]. Заперечення – це не безпосереднє відображення дійсності та її зв’язків, а спосіб нашого її розуміння.
Заперечення у зарубіжному мовознавстві розглядають як комунікативну операцію, що відхиляє або корегує думку адресата, тобто заперечення – це мовний акт, мета полягає не в повідомленні нової інформації, а в тому, щоб спростувати думку мовця.
У теоретичному відношенні заперечення є твердженням неіснування. Заперечення може спростовувати весь зміст судження або його частину.
Щоб розкрити поняття заперечення, найбільш широко визначити способи і засоби його вираження, необхідно проаналізувати випадки його використання в мовленні. З цією метою доцільно простежити випадки вживання заперечення в синтаксичній структурі речення і виділити його окремі морфологічніта лексичні засоби.
В англійському мовознавстві заперечення розглядають здебільшого у функціональному аспекті як «операцію зі зміни речення чи іншої одиниці у заперечну форму, зазвичай з вживанням «not» [6, c. 66]. В англійській мові заперечення функціонує не лише на рівні речення, а й частин складного речення чи окремих його членів. Тому прагматично виокремлюють внутрішнє (сильне), зовнішнє (слабке) та контрактивне (локальне) заперечення. Сильне заперечення зазвичай виражене допоміжним дієсловом і часткою «not», слабке заперечення радше логічне, а локальне стосується не сенсу всього речення, а окремого його члена [5, c. 791]. Часто заперечення полісемантичне, залежить від розміщення його носія у реченні, логічного наголосу і контексту. Заперечення може виражатися такими способами: 1) лексично, за допомогоюприслівників (never, bynomeans);неозначених прислівників (nobody, nothing, none);єднальних сполучників (neither…nor);частками (not, no);прийменниками (without, besides); 2) морфологічно, за допомогоюпрефіксів (in-, un- тощо);суфіксів (-less);3) інтонаційно (за допомогою логічного наголосу – заперечення, утворене за основним типом може стосуватись наголошеного члена речення);4) ідіоматично (вирази зразку «Forall I care»)»[5, с. 791].
Сучасне мовознавство пропонує низку підходів до визначення типів формування заперечення, які відрізняються за критеріями класифікації. О. Пумпянський, зокрема, виокремлює чотири типи заперечення за типами заперечних слів: 1. «No» як самостійне висловлювання – вигук «ні». 2. «Not» після дієслова-присудка або перед неособистою формою дієслова. 3. «No» перед іменником. Ця форма утворена в результаті злиття заперечення «not» з невизначеним артиклем «a(an)» або невизначеним займенником «any». Заперечення «no» перед іменником відносять також до дієслова, все речення при цьому стає заперечним. 4. Заперечні займенники і прислівники «nobody», «no one» – «ніхто», «nothing» – «ніщо», «nowhere» – «ніде» тощо [3].
Іноді в одному реченні можна зустріти поєднання двох заперечень, одне з яких висловлено заперечною часткою «not», а інше – додаванням заперечного префікса до прикметника або прислівника (un-, im-, in-, dis-).
В англійських граматиках, зокрема «Longman English Grammar» Л. Александера, пропонують виділювати основну та альтернативну форми заперечення. Основна форма заперечення полягає в тому, що присудок знаходиться у заперечній формі. Заперечна частка «not» ставиться після допоміжного чи модального дієслова, яке входить до складу присудка. Коли присудок виражено дієсловом в Present або Past Indefinite, то перед «not» ставиться допоміжне дієслово «to do».
Окрім неї визначена низка альтернативних форм заперечення:
Заперечні прислівники (Negative adverbs): never, seldom, rarely, hardly ever, scarcely ever and barely, hardly, scarcely (=only, just).
- Складні слова з компонентом «no» («no»-compounds); іменники з часткою «no».
- Іменники з заперечним значенням (Nouns with negative meaning)
- Дієслова з заперечним значенням (Verbs with negative meaning)
- Прикметники з заперечним значенням (Adjectives with negative meaning) [4, c. 262–265].
Оскільки заперечення, як і питальне та наказове речення, загалом більше емоційне й експресивне, ніж стверджувальне, стилістичні можливості заперечення заслуговують особливо пильного розгляду.
Експресивний потенціал заперечних конструкцій можна пояснити з теоретико-інформаційної точки зору. Якби стверджувальні й заперечні речення зустрічалися однаково часто, то семантико-синтаксична характеристика речень, що складають текст, не була б власне інформативна. Але оскільки заперечні речення трапляються значно рідше, ніж стверджувальні, їхня поява є особливо інформативною [1].
З іншого боку, варто зауважити, що експресивність заперечення залежить від його можливості вказувати на те, що зв’язки між названими в реченні елементами реально не існують [2, c. 216]. Заперечення виражає контраст між можливим і дійсним, що і створює експресивний та оцінний потенціал.
Розгляд заперечення актуальний і з точки зору функціональної стилістики, оскільки воно має свої особливості в різних мовних стилях.
Отже, у розмовному стилі заперечення виконує різноманітні експресивні функції, передає психологічні стани. Зокрема, якщо мовець віддає перевагу заперечній конструкції над стверджувальною, то це може свідчити про хвилювання, нерішучість, або навпаки – цілковиту його впевненість залежно від контексту. Тому, на нашу думку, накопичення заперечень у мовленні персонажа свідчить про його схвильованість.
Заперечення засобом вираження факту неіснування або хибності судження. З огляду на різноманіття форм реалізації заперечення у мовленні, є низка його класифікацій, які відрізняються за критеріями типологізації. У нашому дослідженні взято за основу систему Л. Александера, оскільки вона дає змогу класифікувати заперечення на чітко визначені типи за морфологічним критерієм.
Список використаних джерел
- Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка / И. В. Арнольд. – Л. : Просвещение, 1981.– 295 с.
- Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка / И. Р. Гальперин. – М. : Издательство литературы на иностранныхязыках, 1958. – 460 с.
- Пумпянский А.Л. Чтение и перевод английской научной и технической литературы / А. Л. Пумпянский. – М. : Наука, 1964. – 383 с. – Режим доступу : http://www.classes.ru/grammar/130.Pumpyansky/
- Alexander L. Longman English Grammar / Louis Alexander. – New York : Longman publishing, 2003. – 362 р.
- Bussmann H. Routledge Dictionary of Languageand Linguistics / – London – New York :Routledge, 2006. – 1304 p.
- Leech G. A Glossary of English Grammar / Geoffrey Leech. – Edinburgh : Edinburgh University Press Ltd, 2006. – 133 p.
- Proudfoot M. The Routledge Dictionary of Philosophy / M. Proudfoot, A. R. Lacey. – London – New-York :Routledge, 2010. – 751 p.