УДК 82.0
Катерина Ковалишин
(Дрогобицький Державний Педагогічний Університет імені Івана Франка)
ФОТОГРАФІЯ ЯК РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ ЛЮДИНИ
Summary. The article deals with the connection between the inner world of a character and what’s depicted in a photo. A photograph may provoke an inner dialogue and or a monologue of a character. When examining the photo we are provided with a possibility to see a world, which has far more behind it than just an unclear photo in the literary world of the novel.
Key words: photo, fine-art photography, portrait, the inner world, character.
Людина мислить образами. Це форма мислення в мистецтві, яка може передавати чуттєво-конкретні, абстрактні поняття. Вони часто виникають під хвилею натхнення, коли емоційна реакція стає результатом створення образу. Художні образи наділені властивістю зберігати пережиті емоції,які передаються за допомогою фотокартки.
Фотографія – це механічна копія дійсності.[6] Цей винахід побачив світ за допомогою генія Л. Дагера та Ж. Ньєпса в 1822 році. Ставши відтоді, невід’ємною частиною людської культури та літератури, світлопис заслужив серед критиків місце технологічного та естетичного виду мистецтва. Надзвичайні здібності фотографії перетворили просте зображення на папері в щось значно більше ніж просто копію. Вона послужила порталом, в якому зберігається весь світ – від можливості пізнати себе, до запам’ятовування того, що ми не хочемо забути.
Репрезентація фотографії в творі тісно пов’язана з комунікативним дискурсом. Взаємозв’язок між внутрішнім світом персонажа і зображеним на фото віддавна цікавив митців, але залишився недостатньо висвітленим питанням в сучасній теорії літератури. Завдяки фотографії відбуваються внутрішні діалоги, а іноді і монологи персонажів. Розглядаючи світлопис головній дійовій особі(і читачеві) відривається можливість побачити набагато більше ніж просто знімок в літературному світі твору.
Метою статті є спроба аналізувати внутрішній світ людини за допомогою фотографії, її використання в літературному творі та вплив образу на персонажа даного твору.
Фотографія сприймається як ритмічно організована статична композиція, яка виконує ряд таких функцій: можливість захопити так звану «духовну схожість»[1, с. 35], відображення обраного об’єкта в реальності, поштовх до внутрішнього монологу або діалогу персонажа.
М. Бекетов якось сказав так: «Жоден художник як би не цікавився деталями, не може ухопити їх з тою ж акуратність як фото»[5, с. 134] Фотографія немов дзеркало, яке може відобразити і уловити суть самої душі, які людина не здатна побачити в міру своєї неуважності. Реалізація такого факту зацікавила в світлописі не тільки багатьох фотографів, але і письменників. Наприклад, численні персонажі Ф. Достоєвського звертаються до фотографії в своїх внутрішніх монологах, але і сам письменник цікавився фотомистецтвом. Автор вустами Версілова з роману «Підліток» висловив свою думку про (на той час новий) вид мистецтва: «…фотографії надзвичайно рідко виходять схожими, і це зрозуміло: сам оригінал, тобто кожен з нас, надзвичайно рідко буває схожий на себе. У рідкісні миті людське обличчя виражає свою головну рису, свою найхарактернішу думку. <…> Фотографія ж застає людину як є, і цілком можливо, що Наполеон, в іншу хвилину, вийшов би дурним, а Бісмарк – ніжним…» [4, с. 370]
Р. Барт вважав, що фотографія – це «розкриття того, що було заховано настільки надійно, що сама дійова особа це ігнорувала або зберегла в несвідомому.» [3, с. 53] Проте, таке «розкриття захованого» не єдине, що використовується в літературі. Як правило, фото служить засобом для запам’ятовування особливих подій, фіксацію потрібних деталей, які просто неможливо утримати в пам’яті або доказ.
Сафран Фоєр в своєму романі «Страшенно голосно і неймовірно близько» використовує зображені об’єкти на фотознімку в різних життєвих ситуаціях. В одній із них дідусь Оскара сфотографував кожну найменшу деталь їхнього помешкання після того, як купив найдорожчий страховий поліс, який міг тільки знайти: «Він сфотографував кожну дверну клямку у нашій квартирі. Кожнісіньку. Наче весь світ і його власне майбутнє залежало від дверних клямок <…> Деякі фотографії він зберігав у комоді. Деякі він вклеював до свого записника, щоб вони завжди були з ним, на випадок, якби вдома щось сталося.» [2, с. 196]. Незважаючи на те, що приходив представник фірми, «використав цілу плівку», щоб зафіксувати стан речей, які вони були на той час, дідусь вирішив, що повинен повторити «фотосесію» ще раз, щоб мати при собі всі докази, якби вдома щось трапилося.
Через Джорджу Блек та її «одержимість», яка з’явилася після загибелі її чоловіка, ми маємо можливість побачити суть його, як людини. Фотографії та численні документи на стінах помешкання показують як пройшло його життя, а також допомагають місіс Блек не забути, яким він колись був: «Джорджія Блек зі Стейтен-Айленду перетворила свою вітальню на музей пам’яті свого чоловіка. Там були його дитячі фото і фото його перших черевиків, і навіть його старі шкільні табелі, у яких оцінки були гіршими за мої, та все ж.» [2 ,с. 264]
Проте, така деталь, як фотографія може спонукати до роздумів, внутрішній розмові самим з собою, але і також розповісти читачеві про зображену на ній людину. Крім деталей зовнішності, стає ясна суть сфотографованої людини, але не можна стверджувати, що фотограф зміг захопити «духовну схожість», але якщо подумати, крім перелічених вище причин навіщо взагалі привертати увагу до такої на перший погляд незначної деталі, як фото, яке би лежало собі в якомусь комоді, фотоальбомі, або висіло на стіні і обростало павутинням і пилом? «Над умивальником висіло дзеркало, а в його куточку я помітив фото якоїсь жінки. Вона сиділа за тим самим кухонним столом, за яким щойно сиділи ми з містером Блеком, і чомусь на ній був велетенський капелюх, хоча я не розумів, навіщо він їй у приміщенні. Я одразу зрозумів, що вона була не такою, як всі. Її рука лежала зверху на чайній чашці. У неї була неймовірно гарна усмішка. Мені стало цікаво, чи спітніла її рука від пари, поки її сфотографували. А ще мені було цікаво, чи її фотографував сам містер Блек» [2 , с. 177].
Оскар помітив щось незначне у такому місці, у якому можливо не кожен зберігає важливі для нього фотографії. А й справді: хто тримає руку зверху на гарячій чайній чашці? А хіба її рука не спітніла? Це не самі найважливіші питання для читача, нас більше би цікавило, хто зробив фото? Коли? Хто на ньому зображений? Але у хлопчика виникли саме такі питання. «У неї була неймовірно гарна усмішка.» і т д. − Ці деталі привернули його увагу, заставили задуматись, а реципієнтові дають змогу познайомитись з людиною через фотографію, яка можливо грала важливу роль в житті містера Блека. Інакше чому фотографія була в куточку дзеркала у ванні, в приміщенні, яке ти відвідуєш першим після пробудження, або декілька раз впродовж дня?
Отже, з вище сказаного можна зробити такі висновки: Фотографія – це механічна копія дійсності. Цей винахід став невід’ємною частиною людської культури та літератури, світлопис заслужив серед критиків місце технологічного та естетичного виду мистецтва. У художньому творі завдяки образу відбуваються внутрішні діалоги, а подекуди і монологи персонажів. Розглядаючи світлопис, головній дійовій особі(і читачеві) відривається можливість побачити набагато більше ніж просто знімок в літературному світі твору.
Фото в романі Сафрана Фоєра «Страшенно голосно і неймовірно близько» служить засобом для запам’ятовування особливих подій, фіксацією потрібних деталей, які просто неможливо утримати в пам’яті, доказ, можливість захопити так звану «духовну схожість», відображення обраного об’єкта в реальності, поштовх до внутрішнього монологу або діалогу персонажа.
ЛІТЕРАТУРА
- Бистрова О. О. Принципи фотографії як складники поетики літературного твору / О. О. Бистрова // Слово і час. – 2018. – № 9. – С. 33–42.
- Сафран Ф. Страшенно голосно і неймовірно близько// Сафран Ф.[пер. з анл. Оксана Постранська] – Харків: Клуб Сімейного Дозвіля, 2015, − 384 с.
- Барт Б. Camera Lucida. Комментарий к фотографии. – Москва: Ad Margiem, 1997. – 180c.
- Достоевский Ф. Подросток // Ф Достоевскийю Полн.собр.соч.: В30т. – Т.6. – Ленинград: Наука, 1937, − 422 с.
- Морозов С. Русская художественная фотография. Очерки из истории фотографии 1839-1917 г. – Москва: Искусство,1955 – 183 с.
- Мистецтво художньої фотографії і його зв’язок з живописом: веб-сайт. URL: https://ukrbukva.net/17802-Iskusstvo-hudozhestvennoiy-fotografii.html.