ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БІБЛЕЇЗМІВ ТА СПЕЦИФІКА ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ В МЕЖАХ РЕЛІГІЙНОГО ДИСКУРСУ

Марія Долібець

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: к. філол. н., доц. Нідзельська Ю. М.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БІБЛЕЇЗМІВ ТА СПЕЦИФІКА ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ В МЕЖАХ РЕЛІГІЙНОГО ДИСКУРСУ

АНОТАЦІЯ

У запропонованій статті представлено загальні особливості релігійного дискурсу, визначено роль таких утворень як біблеїзми, які функціонують у його середовищі, подано їх визначення. Розглянуто основні підтипи в межах релігійного дискурсу, підкреслено взаємодію мови та культури в такому спілкуванні. У роботі виокремлено основні функції біблеїзмів, репрезентовано їх класифікації, загальні особливості перекладу.

Ключові слова: дискурс, релігійний дискурс, біблеїзм, функції біблеїзмів, лінгвокультура

Перш за все, варто зазначити, що сьогодні науковці посилену увагу приділяють сутності дискурс, його структурі, відмінностям відповідно до сфери функціонування. Отже, науковці вивчають дискурс в різних його проявах. Так, Ф. С. Бацевич, Г. Г. Почепцов, Є. В. Сидоров виявили типології та стратифікації дискурсу; В.І. Карасик, М. Л. Макаров, О.О. Селіванова вивчали моделювання дискурсу; Н.Д. Арутюнова, О. С. Іссерс, Ю. С. Степанов, О. О. Селіванова, О. Шейгал проаналізували різні складові дискурсу. Така зацікавленість різновидами дискурсу, з одного боку, такими своєрідними одиницями як біблеїзми, з іншого, зумовлюють актуальність представленого дослідження. Крім того, існує думка, що християнську лінгвокультуру певною мірою можна вважати транскультурною, але вона також  неоднорідна у часовому аспекті. Ось чому важко дослідити її етнічні та культурні межі, до того ж, мовні особливості надають широкі можливості для детального аналізу  мовознавцям. Вивчення біблеїзмів, які були запозичені з Біблії або  зазнали семантичного впливу біблійних текстів – становить окрему галузь фразеології, яка привертає увагу дослідників.

Мета роботи – розглянути загальні властивості біблеїзмів в релігійному дискурсі. Завдання – репрезентувати загальні властивості релігійного дискурсу, надати тлумачення біблеїзмам, проаналізувати їх класифікації та виконувані ними функції.

Іноді науковці підкреслюють масштабність релігійного  дискурсу, який представлено у вигляді багатьох письмових текстів, в ритуалах, складних вербальних та невербальних знакових системах, релігійний дискурс має свої типові ознаки, які потребують ретельного вивчення.

Нашу увагу привернула точка зору, яка представлена Т. В. Шиляєвою, а саме: релігійний дискурс можна охарактеризувати як статусно-рольову комунікацію, основна ціль якої полягає у залученні людей до віри, заклику до покаяння, віри та доброчесності, проведення богослужінь, трактування релігійних і конфесійних догматів. Отже, в межах релігійного дискурсу виявлена взаємодія мови, культури та ідеології [2]. Ми, у свою чергу, можемо погодитися з такою точкою зору.

 Варто зазначити, що унікальною специфічною рисою релігійного дискурсу, на думку В. Карасика, є те, що до його учасників в першу чергу належить Бог, до якого безпосередньо  звернені молитви, псалми, сповіді та ін. Бог виступає суперагентом релігійного дискурсу [7]. Через певну складність християнську лінгвокультуру вважають своєрідним дискурсом, який складається з багатьох інших, що відрізняються між собою, зокрема і матеріальним вираженням.

Як стверджує О. Б. Казніна, можна виділити основні дискурси Християнства, а саме новозавітний та старозавітний дискурси, основу яких становить біблійний текст; дискурс “отців церкви”, тобто теологічні твори основоположників християнського богослов’я; дискурси релігійних філософів; дискурс «народної релігії» (який містить фольклорні тексти, духовну поезію). З тематичної точки зору – це дискурс людини (або її особистості), дискурс Бога (або Божественний дискурс). З позицій культурного аспекту – це релігійні дискурси різних цивілізацій [6]. Загалом, у релігійному дискурсі дослідники виокремлюють інші типи дискурсів, зокрема: християнський (А.А. Рубан), православний (Т.В. Шиляєва), ісламський(М. Кемпер, І.Л. Алексєєв), ритуальний (І.В. Богачевська, В.І. Карасик), проповідний (Н.О. Кравченко), богословський (С.С. Хоружий, В.К. Шохін), християнсько- богословський (Л.В. Українець), біблійний (О.С. Кирилюк, Н.А. Золотухіна, Н.Г. Явтушенко, П.В. Мацьків) та ін. Якщо сфокусувати увагу на  біблійному дискурсі, тоді варто зазначити, що деякі дослідники висловлюють думку про те, що його не існує, адже немає конкретної соціальної ситуації, так само, як і взаємодії автора та адресата[8], ми не погоджуємося із такою думкою.

      Для нашого дослідження важливими є саме біблеїзми. Вони, як відомо, функціонують в релігійному дискурсі. Насправді, дуже складно надати точне визначення біблеїзмам. Таким чином, біблеїзм  варто розуміти як фразеологічну одиницю, для якої характерним є те, що вона може бути ідіомою, сталим висловом, фразеологізмом, взагалі окремим словом біблійного походження.

У свою чергу, дослідники Н. І. Андрейчук та І. Д. Карамишева  визначають біблеїзм як зафіксовану у тексті Біблії фразеологічну одиницю, що має синтаксичну структуру словосполучення, у якій семантична єдність домінує над структурною роздільністю компонентів, які, відповідно,  утворюють цілісність[9].

Відтак, при визначенні функції біблеїзмів потрібно розуміти, що найчастіше, один і той самий біблеїзм викликає  контекст, може надавати йому іронічного, гумористичного або іншого забарвлення. Окрім цього, біблеїзми можуть надавати контексту особливої виразності. Біблеїзми здатні виконати роль засобу створення мовного колориту, лексичного засобу розмовно-побутового характеру. До того ж, іще однією функцією біблеїзмів є функція нагадування, яка знаходиться в  основі художнього прийому, що викликає при прочитанні тексту одного художнього твору спогад про інший твір[5].

Не зважаючи на те, що запозичення біблеїзмів у мовах відбувається з одного спільного джерела, Біблії, біблеїзми кожної окремої мови мають низку специфічних ознак, зумовлених історією перекладів Біблії цією мовою та культурою народу-носія мови. Отже, серед специфічних рис біблеїзмів варто назвати такі: змістовна структура, в якій чітко простежуються морально-дидактичні, морально-етичні складники, а також лінгвостилістичні особливості, що виявляються в конотативності їх семантичної структури.

Варто підкреслити, що значна кількість біблійних ідіоматичних одиниць функціонує в англійській мові та українській мовах, що, відповідно, створює зацікавленість для їх вивчення та систематизації. У сучасній лінгвістиці немає єдиної й загальновизнаної класифікації біблеїзмів, можливо, це тому, що це поняття досить широке. Таким чином, мовознавці класифікували біблеїзми за різними принципами. Необхідно розглянути три різних класифікації біблеїзмів, які відрізняються основними принципами. З точки зору походження біблеїзмів виділяють:

1. Висловлення, які в тексті Біблії відрізняються цілісністю значення («зберігати як зіницю ока»).
2. Фразеологізми, утворені на базі вільних словосполучень Біблії, але отримали нове фразеологічне значення («зарити талант у землю»).
3. Фразеологічні одиниці, не представлені даним лексичним складом у Біблії, але семантично відповідні її текстам («заборонений плід»)[1].

Ю. А. Гвоздарьов доповнює наведену вище класифікацію й виділяє четвертий тип біблійних висловлень — фразеологізми, які обумовлені загальним змістом Біблії. Він розділяє ідіоми біблійного походження на дві великі групи:

1. «Добіблійні» («корінь зла»). Це фразеологізми, які вже в Біблії вживалися як метафоричні узагальнено-образні звороти.
2. «Постбіблійні», які у свою чергу діляться ще на дві підгрупи:
   1. ідіоми біблійного походження, утворені в результаті метафоризації біблійних вільних словосполучень; серед цих біблеїзмів також багато інтернаціональних;
   2. біблійні фразеологізми, які взагалі не зустрічаються в Біблії, ні в прямому, ні в переносному значенні, а утворюються вже в мові на основі тих або інших сюжетів. Такі біблеїзми, як правило, не зустрічаються в інших мовах і можуть називатися національно-запозиченими [4].

Варто зазначити, що В. Г. Гак класифікує біблеїзми у такий спосіб:

1. За ступенем їхнього зв’язку з Біблією, де виділяються чотири підгрупи:
   1. первинні біблеїзми, які безпосередньо відображають біблійний текст або ситуацію. До них відноситься переважна більшість біб0лійних фразеологізмів;
   2. вторинні біблійні фразеологізми, які лише віддалено пов’язані з текстом Біблії;
   3. безпосередні, які відносяться безпосередньо до Біблії;
   4. опосередковані, до яких належать запозичення з інших мов.
2. За семантикою, де виділяються дві підгрупи:
   1. біблеїзми, що мають пряме значення 2. біблеїзми з непрямим значенням [3].

    Біблеїзми є мовними одиницями, різноманітними за значенням та структурою, володіють більшою або меншою мірою  фразеологізації, активно функціонують як в усній, так і в писемній формі, складаючи значний прошарок фразеологічного фонду сучасної англійської мови. У фразеологізмах часто міститься метафоричний елемент. Крім того, їх не можна перекладати дослівно, в багатьох випадках вони мають чітко виражене національне забарвлення. Це призводить до тієї ситуації, коли фразеологічні одиниці часто не мають абсолютних відповідників в іншій мові.

     Отже, як зазначає Є. Д. Поліванов, складність перекладу ідіом полягає в тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати, знайти відповідний український варіант[8]. Отже, на підставі цього можна сказати, що біблеїзми – це особливий шар лексики, що відіграє вагому роль в англійській мові, тому що вони мають певні функції та своєрідні характеристики. Біблеїзми існують в художніх текстах, піснях, вони роблять тексти виразнішими, мають високий емотивний потенціал.

До того ж, у перспективі нашого дослідження аналіз специфіки перекладу біблеїзмів з англійської на українську мову.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології / М.Ф. Алефіренко. – Харків, 1999. – 210с
2. Андрейчук Н. І. , Карамишева І. Д. Біблеїзми з точки зору когнітивної семантики. Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. 2000. № 381. С. 55–58.
3. Гак В.Г. Фразеология, образность и культура. Сборник статей. М., 2000. С. 159–169.
4. Гвоздарев Ю. А. Строки библейской мудрости. Русская речь. 1994. №3. C. 113–118.
5. Дзера О.В. Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема . Автореф. дис. канд. філол. наук.- К., 2004. – 20 с.
6. Казнина Е. Б. Концепт вера в диалогическом христианском дискурсе: дисс. … канд. филол. наук: 10.02.01. М., 2004. 249 c.
7. Карасик В. И. Религиозный дискурс. Языковая личность: проблемы лингвокультурологии и функциональной семантики: cб. научн. тр. Волгоград: Перемена, 1999. С. 5–9.
8. Поліванов Є. Д. Особливості фразеології англійської мови. К.: Вища школа, 1992. 112 с.
9. Шиляєва Т. В. Учасники англомовного православного дискурсу. URL: http://www.rusnauka.com.