УДК 37.016:81’243
Марія Винарчик
(Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка)
ORCIDhttps://orcid.org/0000-0001-8270-6178
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ І КОМУНІКАТИВНИЙ ДИСКУРС
The scientific article analyzes the concept of communicative discourse, the implementation of which occupies an important place in the process of teaching foreign languages, encourages the search for effective forms and methods of foreign language learning. It is this aspect that requires a comprehensive rethinking of methodological approaches to the process of teaching and learning foreign languages.
Keywords: communicative discourse, methodological approaches, teaching of foreign languages.
Постановка проблеми. Проблема змісту викладання і навчання іноземних мов є однією із найактуальніших у педагогічній теорії та практиці, оскільки тісно пов’язана із соціальним замовленням сучасного громадянського суспільства. Постійні трансформаційні процеси, що відбуваються у повсякденному житті, посилення та зміцнення міжнародних зв’язків актуалізують іншомовне навчання, уточнюють та конкретизують його зміст відповідно до рівня соціально-економічного розвитку держави. Проблема комунікативного дискурсу являється одним із важливих досліджень у галузі методики і дидактики. Першочергово це зумовлюється активною переорієнтацією парадигми шкільної іншомовної освіти на комунікативно-діяльніснеспрямування навчального процесу. Саме цей аспект вимагає не тільки різнобічно переосмислити наукові підходи до визначення змісту іншомовного навчання, але й знайти ефективні форми і способи його реалізації. Оскільки процесвивчення іноземної мови передбачає, передусім, комунікацію, то для отримання високих результатів іншомовної діяльності важливою є допомога кваліфікованих педагогів. Навчання є ефективним лише за умови достатньої мотивації учнів та завдяки методологічним підходам до викладання іноземних мов, а комунікативний дискурс реалізується відповідно до сприятливих умов іншомовного середовища.
Мета статті: проаналізувати методологічні підходи до викладання іноземних мов і концепт комунікативного дискурсу.
Аналіз останніх досліджень засвідчив, що науковцями висвітлюються методологічні підходи до викладання іноземних мов, як, наприклад, М.О. Кушніров досліджує сучасні підходи до навчання іноземної мови; В.Г. Редько приділяє значну увагу засобам формування комунікативної компетентності; Н.П. Волкова, М.М. Фіцула цілісно і всебічно характеризують методи викладання та навчання. Комунікативний дискурс та його різновиди висвітлюютьІ.І. Антоненко, І.С. Шевченко, О.І.Морозова.
Викладосновного матеріалу. Відповідно до Рекомендації 2006/962/ЄС від 18 грудня 2006 р. Європейського Парламенту та Ради (ЄС) “Про основні компетенції для навчання протягом усього життя”, чітко окреслено систему необхідних знань, навичок та вмінь, які необхідні всім громадянам для особистої реалізації та саморозвитку, активного громадянського життя, соціальної рівності та можливості працевлаштування. Визначено вісім основних компетенцій іншомовної діяльності:
1) спілкування рідною мовою;
2) спілкування іноземними мовами;
3) знання математики та загальні знання у сфері науки і техніки;
4) навички роботи з цифровими носіями;
5) навчання заради здобуття знань;
6) соціальні та громадянські навички;
7) ініціативність та практичність;
8) обізнаність та самовираження у сферікультури.
Усі компетенції мовної діяльності вважаються однаково важливими, оскільки кожна з них допомагає успішному життю в суспільстві, що будується на знаннях. Вони не тільки є близькими за суттю, але й взаємопов’язаними. Освіченість, здатність до раціонального мислення, обізнаність у сфері іноваційних інформаційних та комунікаційних технологій – ценеобхідна основа для іншомовного навчання. Саме вони визначають його зміст в умовах сьогодення. Важливим є не тільки оволодіння іноземною мовою, але й розвиток в учнів навичок критичного мислення, творчості, ініціативності, вміння вирішувати проблеми і приймати рішення, конструктивно і виважено керувати своїми емоціями[6].
Проблема комунікативного дискурсу в іншомовній діяльності тісно пов’язана із соціальним замовленням суспільства. Зміни, що відбуваються у сьогоднішньому житті, невпинний розвиток освітньої галузі, міжнародне співробітництво, посилення та зміцнення міждержавних зв’язків детермінують зміни у навчально-виховному процесі, а через це вимагають оновлення його змісту.
Аналізуючи проблему взаємодії комунікації та дискурсу, Юрген Хабермас стверджує, “що ми можемо розрізняти, щонайменше, дві форми комунікації (чи “мови”): комунікативну дію (взаємодію), з одного боку, та дискурс – з іншого. В межах першої наївно, некритично припускаються значення та сенси з метою обміну інформацією (необхідним для дійдосвідом); в межах дискурсу стають темою проблематичні претензії на значення і жодного обміну інформацією не відбувається. Саме в дискурсі ми намагаємося шляхом обгрунтувань знову відновити згоду, що стала проблематичною в комунікативній дії; в цьому сенсі я говорю про (дискурсивне) взаєморозуміння. Взаєморозуміння і має на меті подолати ситуацію, що виникла через проблематичність претензій на значення, що його наївно припускають у процесі комунікативної дії: взаєморозуміння веде до дискурсивно спричиненої, обгрунтованої згоди (що може доповнюватися традиційним розумінням цієї проблеми)”[9].
Н.П. Волкова вважає, що сукупність методів (словесних, наочних, практичних), спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок, формує групу методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Вони є актуальними також у процесі викладання і навчання іноземних мов. Головна особливість словесних методів навчання, на думку науковця, полягає у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання. Бесіда–діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу. Бесіда є одним із активних методів навчання, який може реалізуватися у формі діалогів, що у процесі викладання іноземних мов допомагають засвоїти та автоматизувати використання нових лексичних одиниць і модельних фраз. Зазвичай, метод бесіди реалізується за допомогою запитань–відповідей, які вчитель може ставити учню, або ж учень – учню. Вищим рівнем бесіди є дискусія і саме навчальна дискусія являється одним із найдинамічніших словесних методів навчання, що має велике розвиваюче і виховне значення. У процесі дискусії учні вчаться сперечатися, доводити, аргументувати, обстоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думки інших [2, с. 323–324].
Метод бесіди, за М.М. Фіцулою,– джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник навчає в природних умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити педагогічний такт; уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати бесіди доцільно порівняти з інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів[7, с. 32].
В.Г. Редько розглядає навчання іноземної мови у школі як процес, сконструйований на таких основних дидактичних і методичних принципах:
- комунікативного спрямування навчальної діяльності;
- особистісно-орієнтованого навчання, що зумовлюється психофізіологічними особливостями дітей;
- врахування випереджального вивчення рідної мови, що передбачає послідовне оволодіння учнями мовними та мовленнєвими явищами на основі досвіду, набутого на уроках рідної мови;
- мінімізації змісту навчання (тематики для спілкування, обсягу мовного, мовленнєвого, інформаційного матеріалу, на якому здійснюється спілкування, рівнів навченості школярів з мови та мовлення), що забезпечує доступність навчального матеріалу і його достатність для задоволення комунікативних потреб спілкування у межах чинної навчальної програми;
- ситуативності та тематичної організації навчального матеріалу;
- діяльнісного характеру видів навчальної роботи;
- усвідомлення способів виконання навчальних дій з метою оволодіння значенням, формою і функціями мовних одиниць у спілкуванні;
- диференціації та індивідуалізації навчання, що забезпечують урахування особистісних якостей учнів, їхньої мотивації та готовності до засвоєння іноземної мови;
- соціокультурного спрямування процесу навчання;
- взаємопов’язаного та збалансованого навчання видів мовленнєвої діяльності;
- концентричного пред’явлення тематичного матеріалу для організації спілкування в усній та письмовій формах, у зв’язку з чим одна і та ж тема може вивчатись упродовж кількох років: передбачається, що відповідно до мовного і загально навчального досвіду школярів вивчення таких тем може поглиблюватись у наступних класах;
- сприяння розвитку, освіті та вихованню школярів: освітньо розвивальний потенціал іноземної мови забезпечує процес залучення учнів до вивчення предмета, розширює їхній світогляд, сприяє розвитку навчально-пізнавальних інтересів, глибшому розумінню власної культури та її ролі в духовному та моральному розвитку людства” [5, с. 4].
Важливий напрям у професійній діяльності вчителя – впровадити у шкільну практику компетентнісно-діяльнісний підхід до навчання мови, орієнтований на формування мовної особистості, яка володітиме вміннями й навичками комунікативно доцільно користуватися засобами мови для успішної різнобічної життєвої діяльності. Компетентнісний підхід поряд із комунікативно-діяльнісним, когнітивно-комунікативним, особистісно орієнтованим повинен започатковуватись у дошкільному навчальному закладі, реалізовуватися на етапі оволодіння мовою в початковій і основній школі, систематизуватись у старших класах загальноосвітньої школи, вдосконалюватись у вищій школі [4, с. 350].
Висновки дослідження. Перебуваючи на вершині еволюційного розвитку іншомовної діяльності, комунікативний дискурс у процесі викладання та навчання іноземних мов являє собою гармонійне поєднання різних методологічних підходів. Пріоритетом комунікативного дискурсу є власне іншомовна комунікація за допомогою граматики, лексики, синтаксису, тобто шляхом розвитку мовленнєвих компетентностей. Найкращий спосіб вивчити іноземну мову – взаємодіяти цією мовою, використовуючи її у різних формах та ситуаціях.
Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі вбачаємо у дослідженні когнітивного аспекту іншомовної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
- Антоненко І. І. Комунікативний дискурс та його різновиди // Взаємодія одиниць мови та мовлення: комунікативно-когнітивний, соціокультурний, перекладознавчий і методичний аспекти : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 28 березня 2014 року, м. Київ / НТУУ “КПІ” ; [ред. О. В. Ткачик]. Київ : НТУУ “КПІ”, 2014. С. 63–
- Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. Вид. 2-ге, перероб., доп. К.: Академвидав, 2007. 616 с.
- Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення викладання, оцінювання. К. : Ленвіт, 2003. 261 с.
- Кушніров М. О.Сучасні підходи до навчання іноземної мови: орієнтація на цінності особистісного розвитку й гуманізму//Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2014. № 8. С. 348–356. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pednauk_2014_8_46
- Редько В. Г. Лінгводидактичні засади навчання іноземної мови учнів початкової школи : монографія. К. : Ґенеза, 2006. 135 с.
- Рекомендація 2006/962/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ЄС) “Про основні компетенції для навчання протягом усього життя”від 18 грудня 2006 року.Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_975
7. Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр “Академік”, 2002. 528 с. - Шевченко І.С., Морозова О.І. Дискурс як мисленнєво-комунікативна діяльність //Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під заг. ред. І.С. Шевченко: Монографія. Харків : Констант, 2005. С. 21–28.
- Юрген Хабермас. Комунікативна дія і дискурс – дві форми повсякденної комунікації. Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Habermas.html