УДК 811.111’42’06
Ірина Мельник
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ПРОВОКАЦІЙНЕ МОВЛЕННЯ
ЯК ВИД РОЗУМОВО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
The article deals with provocative speech which is considered as an intellectual and speech action of a speaker (provocateur). In order to make provocative speech successful within a communicative situation a provocateur has to plan, organize and forecast his/her actions. As a result, the communicative purpose will be achieved, otherwise these actions will end with communicative failure
Key words: provocative speech, communication, speech influence, communicative situation, provocateur, recipient
Мовленнєва діяльність – це активний, цілеспрямований процес створення та сприйняття висловлювань, що здійснюється за допомогою мовних засобів під час взаємодії людей у різних мовленнєвих ситуаціях [4, с. 257]. Людина висловлюється з певною метою і зацікавлена в тому, щоб досягти результату свого висловлювання – отримати відповідь, інформацію, вплинути на співрозмовника, змінити його поведінку чи погляди, домогтися бажаних результатів особистісної чи соціально-значимої взаємодії, тому зрозумілим є те, що володіння оптимальними за ефективністю умовами і засобами мовленнєвих процесів є необхідним [2]. Мовленнєва діяльність характеризується мотивом, складається з послідовних дій, пов’язаних між собою, адже комуніканти завжди спілкуються з певною метою.
“Мовленнєва діяльність є активним, цілеспрямованим, вмотивованим, змістовним процесом видачі чи прийому сформованої і сформульованої за допомогою мови думки, що спрямована на задоволення комунікативно-пізнавальної потреби людини в процесі спілкування” [цит. за 5, с. 38]. Процеси мовленнєвої діяльності досліджує психолінгвістика – наука, що вивчає психологічні та лінгвістичні аспекти мовленнєвої діяльності людини, соціальні і психологічні аспекти використання мови в процесах мовленнєвої комунікації та індивідуальної розумово-мовленнєвої діяльності. У центрі уваги психолінгвістики перебуває передусім мовленнєва діяльність як специфічно людський вид діяльності, її психологічний зміст, структура, способи та форми, в яких вона реалізується [5, с. 9].
Мовленнєва діяльність має свої чітко виражені характеристики: 1) предметність діяльності (спрямованість на той чи інший предмет); 2) ціленаправленість діяльності, яка означає, що будь-який акт діяльності характеризується кінцевою ціллю, досягнення якої заздалегідь планується виконавцем; 3) вмотивованість мовленнєвої діяльності, яка визначається тим фактом, що насправді акт будь-якої діяльності підштовхується одночасно декількома мотивами, які згодом стають одним цілим; 4) ієрархічна (вертикальна) організація діяльності, яка включає ієрархічну організацію її одиниць – мовленнєвих дій і мовленнєвих операцій; 5) фазна організація мовленнєвої діяльності [7].
Немає сумніву в тому, що мислення і мовлення тісно пов’язані, оскільки процеси мислення практично невіддільні від мовних. Мовлення–це інструмент, який найбільше пристосований до розвитку думки; мовлення існує як засіб досягнення не мовленнєвих цілей і як самоціль. Крім того, мовлення– це ще й засіб регуляції поведінки інших людей, який повністю підпорядкований завданням мовця[6, с. 83].
Мовленнєва діяльність, як і будь-який вид діяльності, спрямована на досягнення певної мети, яка і визначає вибір дій, способу врахування умов, у яких реалізуються ці дії. Розумово-мовленнєва діяльність, як правило, проходить етап орієнтування і підготовки плану дій, у процесі виконання якого використовуються механізми контролю та корекції, що дозволяють порівняти отриманий результат з окресленим планом і, за необхідності, внести в дії певні зміни.
Мовленнєво-розумова діяльність є особливим процесом, у якому відбувається усвідомлення мотивів, потреб, намірів; реалізується ймовірне прогнозування результатів висловлювання на основі минулого досвіду з урахуванням обставин та умов комунікативної ситуації. У розвиненого в мовному плані комунікантазі швидкою реакцією ці підготовчі процеси відбуваються стрімко на підсвідомому рівні, їх завершенням є створення внутрішнього плану висловлювання, що передбачає підбір вдалихмовленнєвих засобів, їх розташування в потрібній послідовності та граматичному оформленні. Певну роль у доборі вдалої лексики відіграють словесні асоціації, які формуються на основі попереднього досвіду і зберігаються в пам’яті. Успіх мовленнєвої дії залежить від того, наскільки розвиненими є у мовця комунікативні навички та уміння. Досягнення поставленої мети шляхом переконання співрозмовника вимагає знання основних риторичних прийомів, а такожволодіннямовленнєвими тактиками переконання й спонукання до дії[1, с. 9].
Мовну провокацію ми розглядаємо як вид розумово-мовленнєвої діяльності, оскільки вона характеризується цілеспрямованістюта вмотивованістю. Провокаційне мовлення – складний вид комунікації, тому що в його процесі адресант-провокатор, усвідомлюючи свої потреби, мотиви, задуми, намагається всебічно проаналізувати ситуацію, спланувати (у формі внутрішнього програмування) свою діяльність і спрогнозувати її можливі результати, реалізувати і контролювати процес спілкування, відповіднодо цього здійснювати окремі мовленнєві дії і, зрештою, порівняти результати своєї діяльності з її метою(задумом), що дає змогу усвідомити успішність чи неуспішність спілкування. Комунікативна ситуація диктує мотив, що втілюється в інтенції (комунікативному намірі) адресанта.
Провокаційне спілкування, як і будь-який тип комунікації,має діяльнісний характер. Під час комунікації і в мовця, і в слухача є свої мотиви, задуми і наміри, які впливають і на процес формування висловлювання, кодування інформації, і на процес декодування мовного повідомлення. Розуміння–це не просто пасивнеконструюваннярепрезентації мовного об’єкта, а частинаінтерактивногопроцесу, в якому слухач активно інтерпретує дії мовця [3, с. 161]. У процесі спілкування провокатор виступає носієм наміру (інтенції), ціль якого – досягнення певного результату, для якого використовуються необхідні мовні засоби, які, в свою чергу, сприяють чи не сприяють досягненню мети комунікації.
Отже, провокаційне мовлення є різновидом розумово-мовленнєвої діяльності, оскільки включає мотив, який полягає в тому, щоб вплинути на реципієнта таким чином, щоб він надав бажану інформацію. Відповідно до цього плануєтьсята внутрішньо організовується процес мовленнєвої діяльності, тобто прогнозуються етапи мовленнєвих дій, обираються засоби та способи впливу, стратегії і тактики спілкування, відбувається ймовірне передбачення мовленнєвих дій реципієнта тощо. Результатом мовленнєвих дій провокатора при вдалому плануванні є досягнення ним мети комунікації, при неефективному плануванні провокатор зазнає комунікативної невдачі. Отже, кожна дія провокатора починається з мотиву, плану і закінчується результатом.
ЛІТЕРАТУРА:
- Гойхман О.Я.Речевая коммуникация:учебник. Москва : ИНФРА-М, 2003. 272 с.
- Горелов И.Н. Основы психолингвистики :учеб. пособие.Москва : Лабиринт, 1997. 224 с.
- Дейк ван Т.А. Стратегии понимания связного текста. Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. 1988. Вып. 23. С. 153–212.
- Дячук Н.В. Реалії мовленнєвої діяльності: психолінгвістичний підхід. Наукові записки Національного університету “Острозькаакадемія”. Серія :Філологічна. 2015. Вип. 58. С. 257-260.
- Ковшиков В.А. Психолингвистика. Теория речевой деятельности. М. : Астрель, 2007. 318с.
- Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации:курс лекций.М. : ИТДГК «Гнозис», 2001. 270с.
- Леонтьев А. А. Основы психолингвистики. М. : Смысл, 2003. 287 с.