УДК 811. 111.81’42
Марія Матковська
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ВОКАТИВІВ
Summary. The paper is devoted to the semantic peculiarities of the social vocatives in Present-day English, actively being used in the function of introducing, agreeing, sharing other people’s opinion, referring to people and events, etc and thus demonstrating effective interaction of communicants within each other. Attention is focused on the functioning of two classes of social vocatives: the general vocatives and the special ones aimed at promoting the verbal status presentation of communicative interlocutors’ etiquette.
Keywords: semantics, pragmatics, communicative status, social vocatives, etiquette, tactics.
Постановка проблеми. Статусна ознака (ознака соціального статусу людини) встановлюється у значенні слів, що вживаються у функції звернення і виражають співвідносну позицію людини в соціальній ієрархії. Цей клас слів можна назвати соціальними вокативами. Соціальні вокативи в англійській мові розділяються на дві нерівні групи. До першої відносяться загальні вокативи (Mr., Sir), до другої групи – спеціальні вокативи (Colonel, Father, Your Majesty). В англійській мові відмічені вокативи тільки з висхідним статусним вектором (йдеться тільки про стандартні соціальні вокативи). Загальні вокативи є ознакою спілкування на соціальній дистанції. Норми ввічливості виявляються в ознаці статусної репрезентації, в піднесенні партнера. Етимологічно загальні вокативи позначають поняття ‘старший’ (sir – senior) і ‘пан’, ‘господар’ (mister – master).
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним підґрунтям дослідження стали наукові праці сучасних лінгвістів (А. Вежбицька, Т.А. Дейк ван, В.І. Карасик, В.А. Маслова, Е. Сепір, Р. Якобсон, P. Brown & S. Levinson, E. Hall, A. Wierzbicka тощо), у яких представлено багатоаспектне висвітлення питань соціальної комунікації.
Метою статті – є аналіз семантичних особливостей соціальних вокативів, як універсальної форми етикетного контакту рівних або нерівних за статусом людей.
Виклад основного матеріалу. Словникові дефініції ілюструють ознаку соціального статусу та її вмотивованість: Mr. – а title for а man who has no other title; Sir – а respectful address to an older man or one of а higher rank; to an officer by а soldier; to а male teacher by а British school child; to а male buyer in а shop; etc [11, p. 1559]. Ввічлива форма звернення до чоловіка в англомовному суспільстві пояснюється в словнику шляхом вказівки типових ситуацій соціальної нерівності; звернення молодшого до старшого, солдата до офіцера, британського учня до вчителя, продавця до покупця. Загальний вокатив Mr. виступає як нульовий титул, вживання таких титулів по відношенню до незнайомих людей блокується правилами нормативного етикетного вживання звертань; слова Mr. і Mrs. вживаються тільки з прізвищами людей, але не ізольовано і не з іменами, e.g. Mr Williams once said to me, The public like a smile or a small joke once in a while, we aren’t all born with a gift for it [12, p. 15].
Порушення такого правила свідчить про низький соціальний статус того, хто говорить – так говорять тільки діти і слуги. Виняток становить слово Miss, яке використовується без прізвища в британських школах при зверненні учнів до вчительки, а також при зверненні покупців до жінки продавця. Ізольований вокатив Miss при зверненні до незнайомих дівчат багатьма вважається неввічливим: My dear Miss …, I’ve got a kind of an apology to make [12, p. 57].
Прагнення досягнути компромісу із співрозмовником заради підтримки психологічної рівноваги і зміцнення міжособистісних контактів є стимулом для тих, хто говорить, і обумовлює високий ступінь формального спілкування, який визначає специфіку людських взаємин практично на всіх рівнях і в найрізноманітніших комунікативних ситуаціях.
Характерно, що британці при вирішенні конкретних мовних задач на перше місце ставлять пошук точок зіткнення. Процес спілкування для них нерідко перетворюється на використання мови в її фатичній функції – для формальної підтримки самої розмови і соціальних відносин (схильність до пустої балаканини “small talk”). Відповідно, обмін інформацією нерідко відступає на другий план, а результат, досягнутий на основі поступок і взаємовигідної угоди, має відносно меншу значущість. Цим пояснюється розбіжність між формою і змістом, підвищена увага до формальної сторони спілкування часто затьмарює істотнішу (особливо в очах українців) – інформативну.
Подвійність побутової англомовної поведінки виявляється в схильності до багатослівності при невисокій інформативності, в тенденції до багатократного використання експресивно-оцінних засобів, покликаних свідчити про ритуальну увагу до співрозмовника при нейтральному (а частіше – формально-байдужому) до нього ставленні, з одного боку, а з іншого – в тенденції приховувати власні (істинні) почуття. Ця внутрішня віддаленість при зовнішній демонстрації емоцій визначається прагматичною установкою на емотивність – «вираження емоцій в стратегічних цілях», оскільки передбачається, що людина може свідомо керувати не тільки ходом бесіди, але і своїми емоціями [1, с. 189].
Акцент на формі обумовлює і жорстку регламентацію всіх сфер англомовного спілкування (зокрема його тематику), визначаючи структурну організацію і чіткі правила взаємин учасників комунікації[15, с. 195–199].
Посилення тенденції до демократичності, яке спостерігається у Великобританії, відображає загальну установку на соціальну рівність і проявляється в розповсюдженні уніфікованого підходу до спілкування незалежно від соціального статусу і соціальних відносин. В результаті нормою є неформальність, що лише зовні свідчить про близькість взаємин, на фоні досить поверхневої уваги як до змістових, так і до міжособистісних аспектів. За контрастом, в нашій країні диференційоване використання різних за ступенем ввічливості формул, регулюючих можливість комунікативного впливу на співрозмовника, є природнім проявом загальноприйнятої поваги до старших – за віком, положенням та ін. З позицій традиційної поваги до авторитету і досвіду абсолютно природно сприймаються безпосередньо висловлені поради і критичні зауваження, часто пов’язані з проявом уваги і турботи, з бажанням допомогти. З іншого боку, українці звикли спілкуватися, керуючись принципом причетності, і в світлі морально-етичних норм прохання про допомогу типу «я просто не знаю, що мені тепер робити» не допускають відповіді «це твої проблеми» або посилання на брак часу [2, с. 221–224; 14, с. 149–151].
Подвійність служить каменем спотикання при спробах українців розвивати вміння «читати між рядками». Можливість неоднозначної інтерпретації мовної поведінки наголошується і самими носіями культури. Так, за словами британців: “…they hardly ever say what they mean, and very often say the exact opposite. Thus when you are telling а story to an Englishman which elicits the response: “How interesting!”, it should not be taken at face value. Faint praise damns as surely as criticism” [10, с. 89–91; 13, с. 129–131]. Будучи невід’ємною частиною національного менталітету, ця своєрідна мова недомовок, зрозуміла будь-якому носієві культури, є одним з ключових моментів, без урахування якого іноземцеві неможливо наскільки б то не було повно сприйняти суть англомовної комунікації [8, с. 489–491; 9, с. 309–325].
У практиці спілкування регулярні розбіжності семантичного і прагматичного значень призводять до неприйнятної (з погляду українців) суперечності між тим, що говориться, і тим, що мається на увазі насправді. Цьому навмисне двозначному способу вираження в традиціях англо-американської культури надається, проте, зовсім інше значення. Невідповідність вислову дійсному стану справ зовсім не розцінюється як брехня, оскільки критерієм наявності брехні при мовному спілкуванні є намір обдурити [3, с. 159–161; 5, с. 227–234].
Як англійці самі говорять про себе: “In conversation the English hardly ever lie, but they would not dream of telling you the truth” [15, p. 102]. У таких ситуаціях мають місце конвенційні прояви «етикетної» ввічливості, обов’язкові і цілком доречні з позицій раціоналізму і акценту на формі. Саме звичка до неоднозначної манери висловлювання лежить в основі таких поширених, протилежних за своєю суттю стереотипів, як люб’язність і доброзичлива прихильність (особливо у американців) та байдужість і холодність (особливо у британців). Дивно при цьому, що українців часто засуджують за їх «брехню», коли вони говорять іноземцям всього лише те, що не завжди відповідає «дійсному стану справ», «чесно» при цьому поєднуючи прагматичну і смислову установки. Можна з очевидністю констатувати черговий прояв культурної специфіки, ігнорування якої утруднює розуміння того, що при міжкультурному спілкуванні «правила гри» все-таки різні [4, с. 119–123; 6, с. 249–255]. Таким чином, для англомовного спілкування характерний високий ступінь неоднозначності та емотивності [7, с. 169–172].
Висновки і пропозиції. Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що на рівні мови найбільші розбіжності англомовної поведінки в порівнянні з україномовною спостерігаються при вирішенні мовних задач, орієнтованих на вираження спонуки, позитивної і негативної оцінки. У зв’язку з цим правила пристойності і «етикетної» ввічливості на рівні мови покликані усіляко сприяти пом’якшенню примусового характеру відповідних висловів, надаючи директивам відтінок неоднозначності, створюючи видимість можливого вибору, а також регулюючи емоційний настрій в діапазоні від «комунікативного песимізму» до «комунікативного оптимізму». Правила ввічливості та статусного етикету, орієнтовані на дотримання пристойності, при цьому трактуються з позицій раціональної користі як такі, що сприяюють задоволенню власних бажань і бажань іншої особистості, а також відзначено, що основна складність інтерпретації іншомовного спілкування полягає в умінні адекватно інтерпретувати мовну поведінку партнера. Важливо уміти зробити свої думки доступними для розуміння їх носієм іншої культури, вербально оформлюючи їх у відповідності до звичних для нього норм. Адже, спілкуючись, ввічлива людина часто буває подвійною; на словах одне, а на ділі – інше. Зважаючи на існуючі відмінності в світосприйманні – розвинути здатність розшифровувати зміст намірів англомовних співрозмовників вкрай складно. І, щоб зробити це завдання реально здійсненним, перш за все варто розібратися, в чому ж причини подвійності, яка призводить до розбіжності між тим, що говориться, і тим, що за цим стоїть.
Перспективним для подальших досліджень вважаємо дослідження знань із області соціальної комунікації, що уможливлює забезпечення всебічного захисту автономії особистості, її прав і свобод, з одного боку, і турботу про підтримку позитивного іміджу, як свого власного, так і оточуючих, – з іншого.
ЛІТЕРАТУРА
- Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: монография. Москва : Русские словари, 1996. 416 с.
- Грайс Г.П. Логика и речевое общение. Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. Москва : Прогресс, 1985. С. 217‒237.
- Гумбольдт В. Язык и философия культуры. Москва : Прогресс, 1985. 452 с.
- Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
- Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград : Перемена, 2002. 447 с.
- Ларина Т. В. Категория вежливости в английской и русской коммуникативных культурах. Москва : РУДН, 2004. 345 с.
- Маслова В.А. Лингвокультурология. Москва : Академия, 2001. 183 с.
- Сепир Э. Культура подлинная и мнимая. Избранные труды по языкознанию и культурологии. М.: Прогресс, 1993, С. 465‒
- Якобсон Р.О. Речевая коммуникация; Язык в отношении к другим системам коммуникации. Избранные работы. Москва : Прогресс, 1985. С. 306‒330.
- Brown P., Levinson S. Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge : Cambridge University Press, 345 p.
- Cambridge International Dictionary of English. Cambridge : Cambridge University Press, 1995. 1774 p.
- Fowles J The Collector. London : Pan Books Ltd, 1986. 283 p.
- Hall E.T. Beyond Culture. New York : Doubleday, 1976. 125‒137.
- Wierzbicka A. Understanding cultures through their key words: English, Russian, Polish, German, and Japanese. New York, Oxford : Oxford University Press, 1997. 328 p.
- Wierzbicka A. Cross-cultural Pragmatics: The Semantics of Human interaction. Berlin/NY: Walter de Gruyter, 2003. 502 p.