Тетяна Мітроусова
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
АКТУАЛІЗАЦІЯ ТА ФУНКЦІЇ ХУДОЖНЬОЇ ДЕТАЛІ ЯК СКЛАДОВОЇ ОПОВІДІ
Художній твір – складна система лексико-фразеологічного, синтаксичного, фонетичного, ритмічного рівнів. Серед усіх прийомів та засобів, які мають самостійну виразну значущість, організовують та активізують сприйняття тексту, варто окремо виділити “художню деталь”. За визначенням, “художня деталь” (з франц. подробиця, дрібниця) – “засіб словесного і живописного мистецтва, якому властива особлива смислова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна і характерологічна функція” [3, с. 731].
Популярність художньої деталі в авторів та, відповідно, в лінгвістиці та літературознавстві, свідчить про її потенційну міць в оповіді. Дослідженню художньої деталі присвячені праці Р.Д. Цивіна, В.А. Кухаренко, А.Б. Єсіна, Л.В. Чернець, В.Є. Халізєва, Є.С. Добіна, З.П. Гузар та ін.
Деталь, зазвичай, акцентує незначну зовнішню ознаку явища, дає побіжну вказівку на процеси чи факти, коли існує потреба через “незначне” зобразити образ цілого. В прозі на актуалізацію художньої деталі в системі змістових та формальних зв’язків оповіді впливає багато чинників: специфіка реалізації мовних одиниць, що формують деталь, її можливий лейтмотивний характер, компонування в тексті, історико-культурний контекст. Багатий образний потенціал деталі, пов’язане з ним посилене змістове узагальнення відповідає вимогам психологічної прози, особливо в жанрі оповідання.
Деталь, за твердженням Є.С. Добіна, це не просто “надто потрібне” “доповнення до загального глибокого знання дійсності” [1, с. 301]; вона має “сильне прагнення зімкнутися з основним задумом речі: характерами, конфліктами, долями, – і цим надати твору бажану рельєфність, завершеність, крайню виразність”[1, с. 303]. Індивідуальність і вибірковість авторського підходу породжує розмаїття деталей, що спонукає читача долучитися до співтворчості із автором у творенні остаточної картини.
Як вже зазначалося у наукових розвідках (В.А. Кухаренко), художня деталь часто ототожнюється із синекдохою (різновидом метонімії), що базується на співвідношеннях частини і цілого. Проте, при наявності зовнішньої подібності, стилістичний прийом чинить перенесення назви з частини на ціле, а деталь активує пряме значення слова.
Деталь в оповіді виконує різноманітні функції, як-то:
- Зображальну або описову; через таку деталь простежується точка зору автора, відтворюється зоровий образ картини, реалізується категорія модальності та ін.;
- Уточнюючу; значна увага до подробиць побуту, творення образу персонажа, для забезпечення відчуття достовірності явищ чи фактів;
- Характерологічну; будучи мимохідь розпорошеною по всьому художньому тексту, така деталь фокусує увагу на всебічному розкритті героя. Щедрими на такі деталі є майстри коротких оповідань, наприклад, К. Менсфілд, Е. Хемінгвей, Д.Г. Лоуренс. Стислий розвиток оповіді залежить від авторської установки, кількості стилістичних засобів (їх економії), організованості форми, що найкраще демонструють письменники-модерністи (наприклад, див. працю англійського дослідника Домініка Хеда “The Modernist Short Story: A Study in Theory and Practice, 1992”);
- Імплікуючу; основним завданням є формування підтексту, позначення глибинного сенсу явища, виявлення внутрішнього конфлікту героїв, для показу “внутрішніх жестів”, коли деталь є складовою “прийому замовчування” [2, с. 93].
Справжнім новатором у світовій літературі визнано ірландського письменника Джеймса Джойса, який справив колосальний вплив на принципи оповідної організації як модерністської, так і постмодерністської літератури. Джойсів наратив у ранніх творах отримує зовсім нову презентацію, стилістичну виразність у поданні художнього матеріалу, відмінну від усталених форм зображення дійсності. Наприклад, у збірці оповідань “Дублінці” [4] деталі – це не тільки стилістична рушійна сила, що передає зовнішній вигляд і внутрішній стан героїв, але й точний опис подій, “стенографічність” відтворення мови персонажів. В комплексі деталі створюють єдність збірки та неповторне різнобарв’я стилю. З кожним оповіданням збірки естетична значущість портретних деталей зростає, створюючи гармонію правдоподібності, долаючи рамки портрету, вони (деталі) починають вказувати на суттєві психологічні характеристики (яйцеподібна голова містера Олейна (“Личини”), похмурі тони у зображенні містера Даффі, його довга голова (“Нещасний випадок”) та багато ін.).
Отже, деталь в художньому тексті сприяє творенню концептуальної, індивідуально-образної, національної картини світу, залучаючи читача до процесу співтворчості та переживання.
ЛІТЕРАТУРА
- Добин Е.С. Сюжет и действительность. Искусство детали. Л.: Сов. писатель. 1981. 432 с.
- Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения: учеб. пособие. Изд. 5-е. М.: Флинта: Наука. 2003. 248 с.
- Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р.Т. Гром’яка та ін. Київ: ВЦ «Академія». 2007. 752 с.
- Joyce, James. Dubliners. Ware: Wordsworth editions ltd. 1993. 161 p.