Ірина Аніщенко
(Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія)
ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ
У сучасних лінгвістичних розвідках значна увага науковців прикута до художнього дискурсу та художнього тексту. Водночас, різні автори виходять із різного розуміння понять текст, дискурс, комунікація, що обумовлює значні розбіжності дослідницьких позицій.
Художнім текстом традиційно називають текст художнього твору (поетичного, прозового, драматичного). За словами Ю.М.Лотмана, «текст –один із досить суттєвих компонентів художнього твору, без якого існування художнього твору є неможливим» [3, с. 24].
Ми розглядаємо художній текст і як матеріальне втілення твору художньої літератури, і як його вербалізований, зафіксований в письмовій формі зміст, і як сукупне мовне вираження літературного твору. Тобто художній текст є одночасно включеним у два кола явищ. З одного боку, художній текст – частина розмаїття текстів, створених певною мовою (усних чи писемних, розмовних, науковий, ділових тощо), тобто одиниця національного дискурсу, і в цьому ракурсі його основна функція – комунікативна. З іншого боку, художній текст – артефакт, твір словесного мистецтва, текст культури, є одиницею художнього дискурсу і таким чином наче відірваний від повсякденної комунікації, основними функціями художнього тексту в цьому випадку є естетична і акумулятивна. Отже, ми можемо говорити про двояку природу художнього тексту. Залежно від мети звернення до нього в пріоритеті стає той чи інший аспект.с.
Окрім того, деякі вчені вважають можливим говорити про окремо взятий художній текст, як про художній дискурс, розуміючи під цим терміном «художній текст, взятий в контексті його зв’язків з навколишньою дійсністю» [2, с. 135]. Інші вчені, зокрема М.Я. Димарський, не погоджується з цією думкою, розуміючи дискурс як «ментальне утворення, що виникає в свідомості читача в результаті такого сприйняття, яке відштовхується від буквального розуміння і існує рівно стільки, скільки триває процес сприйняття і розуміння тексту» [3, с.35]. На думку дослідника, художній текст є складнішим за дискурс, оскільки являє собою «запаковану» комунікацію, включаючи не лише усі елементи комунікативного акту, а й сигнали для їх розшифровки. Але це не означає, що текст є дискурсом.
В тексті справді «запакована» комунікація і в згорнутому вигляді представлені елементи комунікативного акту, але самого дискурсу – як поступового процесу взаємодії тексту і реального (а не уявлюваного автором) читача, що враховує чи порушує вказівки автора, вносить в текст свою інформацію і таке подібне – в тексті немає. Можливо, таким чином, дискурс не в стані «накопичувати інформацію», але він здатен суттєвим чином змінювати, перетворювати інформаційне поле як вихідного тексту, так і суб’єкта, що сприймає. Різні читачі будуть створювати різні дискурси на основі одного тексту. В зв’язку з цим, ми не можемо погодитись з висновком М.Я.Димарського, що поняття дискурсу до художнього тексту неможливо застосувати.
У роботі Т.А.ван Дейк [5, с. 121-123] ми звернули увагу на думку, що дискурс не обмежується рамками тексту і для його розуміння необхідно використовувати такі поняття, як комунікативний акт чи комунікативна подія. На думку дослідника, в писемних типах дискурсу, його «інтеракційна природа» менш помітна, але навіть і в цьому випадку слід підходити до текстів з точки зору «динамічної природи» їх створення та сприйняття і більш правильним є говорити не про значення тексту, а про значення, що виражені за допомогою самого висловлювання чи створені ним, або про значення, які читач приписує чи отримує з тексту. При цьому, визначаючи значення дискурсу, слід враховувати загальнодоступні для всій учасників комунікації значення, їх знання мови, світу, певні установки та уявлення.
Для читача-носія мови, що й сам «з головою» занурений у «живу дійсність» (Н.Д.Арутюнова), художній текст природно сприймається в усьому спектрі його зв’язків з життєвою дійсністю. Суттєву роль в цьому процесі відіграє національний компонент мовної свідомості автора і читача. Тоді як для іноземного читача навіть сучасний художній текст може бути схожий на давні тексти, зв’язок яких з живим життям не відображено безпосередньо [1, с.136].
Таким чином, художнім дискурсом ми називаємо ментальне утворення, яке в міру читання виникає у свідомості, що сприймає текст, і результатом якого є читацька проекція тексту. Зазначимо, що художній тип дискурсу – це одне з найскладніших понять у теорії дискурсу. Кожен лінгвіст витлумачує його по-своєму, ураховуючи ті чи ті аспекти його природи. Ми розглядаємо художній дискурс як це втілення вербального повідомлення, що передає предметно-логічну, естетичну, образну, емоційну й оцінну інформацію, обʼєднану в ідейно-художньому змісті тексту в єдине ціле. Перспективою роботи є аналіз вербального аспекту художнього (прозового) дискурсу.
ЛІТЕРАТУРА
- Арутюнова Н. Д. Дискурс. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. 2-е изд. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. С.136-137.
- Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 344 с.
- Кусько К.Я. Дискурс іноземномовної комунікації: концептуальні питання теорії і практики: [кол. монографія] / [К. Кусько, М. Полюжин, Т. Ки- як, О.Д. Огуй ; ред. кол. С. Денисенко]. Львів : Вид-во Львів. нац. ун-ту імені І. Франка, 2001. С. 25–48.
- Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник Полтава: Довкілля-К, 2006. 716 с.
- Язык. Познание. Коммуникация/ Пер. с англ. Гулыга О. А., Ромашко С. А., Дмитровская М. А., вступ. Караулов Ю. Н. М.: ЛЕНАНД, 2015.