Горбань Аліна
(Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського)
Наук. керівник – Козачишина О. Л.
Кандидат філологічних наук,
Доцент кафедри англійської філології
ЖІНОЧЕ ПИСЬМО ЯК ОСОБЛИВИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Однією з ключових проблем сучасної науки про художній текст є розуміння письма в гендерному аспекті, який є необхідним для розкриття та аналізу мовної особистості письменника та його чи її авторської ідентичності. Біологічні, психологічні та соціокультурні відмінності між статями проникають у художній текст і накладають відбиток на його творення та сприйняття.
Стереотипні уявлення та історично сформована думка про жінку як «хранительку сімейного вогнища» значно впливали на розвиток жінок-письменниць та ставлення до них. Вважалось, що жінці не потрібна ґрунтовна освіта, адже вона не здатна до інтелектуальної та творчої діяльності. Саме тому жінки, які прагнули стати письменницями, долали значні труднощі та суспільне невизнання. Наслідком цього є той факт, що перші жіночі художні тексти мали суто приватний характер – щоденники, мемуари тощо [4].
Проте, завдяки феміністській літературній критиці, яка розгорнулась у ХХ столітті були переглянуті чоловічі художні тексти, які вважались канонами, а також були впроваджені дослідження, які мали на меті встановити жіночу літературну традицію та прирівняти художні тексти авторів-жінок до канонічних літературних творів чоловіків [4, c. 203].
Визначаючи особливості феміністської літератури, літературна критика звертається до наступних аспектів:
1) Жіноче авторство;
2) Жіноче читання;
3) Жіночі стилі письма [2].
Встановлюючи жіночу літературну традицію, літературна критика окреслює «жіноче письмо» як художній текст, автором якого є жінка, та який відображає цінності та досвід, які властиві жінкам. До того ж, специфічний досвід та світогляд жінки зумовлює використання образів та символів, які відрізняються від чоловічих, так як вони мають різні джерела та відмінну літературну традицію [3, c. 3].
Мовна особистість жінки-автора може відображатись на всіх рівня художнього тексту, проте найбільш визначними для аналізу, на думку більшості дослідників, є особливості композиції та авторська образність.
На рівна композиції художнього тексту, важливим є той факт, що жіночий дискурс відкидає канони, що виявляється у відсутності чіткої структури та композиції. Як наслідок, композиція у творах жінок зазвичай вільна та фрагментарна. Характерною рисою також вважається так званий «мовний аскетизм», що вказує на те, що письменниці виражають ідею неповністю, натякають і змушують читача читати «знаки» [6, c. 360].
Окреслення часу в жіночих творах часто також відрізняється від традиційного. Письменниці можуть порушувати часові та просторові рамки, робити безмежними ті просторові ділянки, які мають межу, часто вдаватись до порівняння минулого з майбутнім чи теперішнім та віддавати питому масу твору внутрішньому та суб’єктивному часу [7, с.181].
Більш того, жінки-автори широко використовують тактики недомовок, що слугує відображенням специфічного світогляду жіночого досвіду та кодуванням текстів письменницями. Типовий феміністський художній текст містить головну та заретушовану історію – «палімпсест». Саме дослідження цієї своєрідної композиція та пошук шляхів її декодування вважається серед дослідників одним із продуктивних способів аналізу жіночих художніх текстів [3, c.10].
Проте, при аналізі гендерного аспекту художнього тексту та окреслення так званого «жіночого стилю» ключову роль на думку дослідників (Козачишина О. Л, Воробйова С. Ю.) відіграє саме художня образність.
Образність постає визначенням особливостей світобачення та світосприйняття світу авторками, адже вибір певних тропів в межах художнього тексту відображає не лише певну діяльність чи явище, але й значення того чи іншого феномена для суб’єкта та реальний досвід суб’єкта, пов’язаний з тим чи іншим образом [5].
Воробйова С. Ю. також вказує, що аналіз образу художнього тексту повинен базуватись на тих дискурсивних феноменах, які формують художній образ як насамперед естетичний об’єкт, тобто в цьому випадку художні образи можуть відображати «культуру гендера». Вона також додає, що досліджувати варто рівні створеного художнього образу, які в результаті і створюють повноцінну картину авторського світобачення та світовідображення [1, c. 88].
Отже, жіноча література, порівняно з чоловічими творами, має ряд відмінностей, серед яких варто відзначити певні композиційні особливості, а також авторську образність, яка і є одним із найбільш яскравих проявів гендерних характеристик художнього твору, що допомагає прослідкувати, які об’єкти, явища чи процеси є найбільш важливим для мовної особистості жінок-письменниць.
ЛІТЕРАТУРА
- Воробьева С. Ю. Проблема «женского стиля» в литературоведении (гендерный аспект). Известия Саратовского университета. Новая серия. Серия Филология. Журналистика. Т. 13. №. 4. С. 87 – 91.
- Жеребкина И. Феминистская литературная критика. Введение в гендерные исследования. Часть 1. 2001. Т. 1. 708 с.
- Козачишина О.Л. Гендерний чинник у художньому тексті. Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. №68. С. 3-13.
- Козачишина О.Л. Літературна традиція у світлі гендерної теорії. Мова і культура. Видавничий Дім Дмитра Бураго. № 2. (3) Мова і художня творчість. С. 200-205.
- Козачишина О. Л. Лінгвістичні прояви гендерних характеристик англомовних художніх текстів (на матеріалі американської прози XX сторіччя): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови”. К., 2003. 21 с.
- Стельмах X. Теорії жіночого письма та феміністична критика. Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. №. 19. С. 357-365.
- Ткалич А. М. “Жіноче письмо” як соціокультурний феномен та його відображення в сучасній українській жіночій драматургії кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. 2011. № 3. С.178 – 183.