Марія Винарчик, кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри романської філології та компаративістики
ORCID https://orcid.org/0000-0001-8270-6178
Ольга Баранська, студентка-магістр
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка
ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНО-ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Еволюція освітньої галузі створила сприятливі умови для появи комунікативного підходу до вивчення іноземної мови. В 1975 р. було окреслено його характерні риси, коли Рада Європи визначила “базовий рівень” для англійської мови, який служив би взірцем для всіх інших мов і представляв рівень лінгвістичних навичок, необхідний для спілкування іноземною мовою. Вперше іншомовна діяльність мова була, умовно кажучи, “представлена” не як засвоєння лексичних, граматичних одиниць і категорій, а як реалізація певних функцій відповідно до комунікативних потреб, при цьому визначався рівень мовних навичок, що дозволяють діяти в різних ситуаціях іншомовного спілкування: “представитися”, “запитати щось”, “купити квиток на поїзд” тощо. На більш загальному рівні ці функції можна виокремити, як “час”, “простір”, “почуття”, “соціальні відносини” тощо. Так з’явився “умовно-функціональний підхід”, який також називають “комунікативно-діяльнісним підходом”. Сьогодні він вважається одним з визначальних серед усіх методів вивчення іноземної мови [2].
Із часу започаткування комунікативного підходу до вивчення іноземної мови треба було докласти немало зусиль, щоб метод був реально впровадженим в іншомовну діяльність в рамках шкільної системи. Хоча основні принципи комунікативного підходу й були прийняті більшістю фахівців іноземної мови, зміни були настільки вагомими, що потребували часу на впровадження. Не тільки педагогічна спільнота, яка звикла до традиційного викладання іноземної мови, але й видавці підручників повільно адаптувались до нововведень.
Важливо наголосити на тому, що аудіо-візуальні методи 1960-х та 1970-х рр. були значним внеском у впровадженні нових технологій на заняттях іноземної мови. На початку 1980-х рр. саме вони найчастіше використовувались в іншомовній діяльності. У другій половині 1980-х рр. з’явилися навчально-методичні видання, які враховували основні педагогічні принципи комунікативного підходу: достовірність, контекст, взаємодію, орієнтацію на того, хто навчається, тощо. Слід, однак, зазначити, що хоч освітні проєкти зазнавали багато критики з боку фахівців іноземних мов, тим не менш, зміст іншомовного навчання ставав все більш автентичним, а пропоновані заходи стосовно впровадження комунікативного підходу до вивчення іноземної мови – інтерактивними. Вони послужили підґрунтям для комунікативно-діяльнісного підходу, у якому акцент ставиться на вільне спілкування. Запитання, поставлене вчителем, дає можливість учню вільно висловитись, аргументувати свою відповідь, монологічне і діалогічне мовлення спонукає до активної взаємодії всіх учасників іншомовної діяльності, а, отже, навчання більше не є формальним, воно стає інтерактивним, створює контекст для спілкування. Крім того, матеріали для вивчення відбираються з автентичних джерел (літературних уривків, газетних статей, радіопередач, відеокліпів тощо) [1].
Роль учителя значно змінилася під час перших освітніх застосувань комунікативно-діяльнісного підходу. Він більше не є тільки вчителем, який передає учню знання і який дозволяє мовну діяльність учнів лише тоді, коли їх опитує, він стає диригентом розвитку мовленнєвих навичок учнів та заохочує їх спонтанне усне висловлювання. Учень також змінює свій статус, самостійно керуючи своїм навчанням. Іншими словами, при комунікативно-діяльнісному підході процес вивчення іноземної мови більше не орієнтований на вчителя, а на учня. У цій взаємодії і зосередженості на навчанні, групова взаємодія також розглядається як мотиваційний фактор для вивчення іноземної мови. Рольові ігри, робота в групах з однолітками сприяють створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння, сприятливої для спілкування. Таким чином, “зворотний зв’язок”, який традиційно здійснює вчитель, надалі ініціюватиметься самими учнями, посилюючи взаємообмін інформацією та взаємодопомогу в процесі іншомовної діяльності.
Висновки. З визначенням та окресленням Радою Європи базового рівня володіння іноземною мовою, цілі, які ставляться у вивченні іноземних мов, значно змінилися. Це вже не питання досконалого оволодіння іноземною мовою з бездоганним акцентом, а, перш за все, діяльнісне володіння мовою з достатнім рівнем мовних навичок. Акцент іншомовної діяльності ставиться на розумінні змістовного повідомлення в контексті спілкування на противагу досконалому оволодінню граматичними структурами і лексикою. Той, хто навчається, поступово розвиває свої навички володіння іноземною мовою, використовує отримані знання для того, щоб розвиватися і вдосконалюватися, тоді як роль вчителя полягає в тому, щоб сприяти особистісному розвитку учня. У цьому суть і переваги комунікативно-діяльнісного підходу до вивчення іноземної мови.
ЛІТЕРАТУРА
- Cadre de référence européen pour les questions suivantes : apprécier, enseigner, évaluer. Conseil de l’Europe, Didier, 2001. URL : http://culture2.coe.int/portfolio/documents/cadrecommun.pdf
- L’approche communicative. Nadine Bailly – Michael Cohen. URL : http://flenet.rediris.es/tourdetoile/NBailly_MCohen.html