Олена Крижко
(Бердянський державний педагогічний університет)
ПОНЯТТЯ ДИСКУРСУ ТА ДИСКУРСИВНОГО
АНАЛІЗУ В ЛІНГВІСТИЦІ
У лінгвістиці в процесі становлення нової наукової парадигми відбувається створення як нового категорійного апарату, так і переосмислення існуючих понять і термінів. Комунікативний підхід до вивчення мовних явищ, що затвердився наприкінці ХХ ст., не став виключенням. З одного боку, він сприяв уточненню термінів, пов’язаних із стилістичною системою мови, з іншого – розвитку теорії дискурсу. Тому мета нашого дослідження – прослідкувати процес становлення теорії дискурсу у руслі комунікативного підходу. У процесі аналізу розв’язуються такі завдання: 1) виділити основні напрями дослідження дискурсу та його структурні ознаки, вказати на його методи дослідження; 2) проаналізувати культурну складову дискурсу у зв’язку з поняттями національного менталітету та мовних картин світу.
Розвиваючись у надрах комунікативістики, дискурсивний підхід породив ряд напрямів, що поглибили й видозмінили поняття дискурсу, не тільки в аспекті когнітивної лінгвістики (передусім ментальна сфера мовної особистості в контексті сукупності розумових операцій з обробки мовних даних та екстралінгвальної ситуації в процесі породження мови), але й у плані самої дискурсології (коли виникає уявлення про дискурс як про одиницю аналізу) [5; 6].
Останнє призвело до того, що багато вчених почали виділяти дискурс як одиницю аналізу тексту, що, у свою чергу, викликає необхідність у розмежуванні понять “дискурс” і “зв’язний текст” [7]. Як відомо, на сьогодні зв’язний текст розуміють як один з виявів дискурсу, як його проміжний результат, оскільки кінцевою метою дискурсу є не створення тексту як такого, а досягнення перлокутивного ефекту. У цьому аспекті під дискурсом розуміють сукупність мовленнєворозумових дій комунікантів, зв’язану з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовця та осмисленням мовної картини світу мовця адресатом [4, с. 188–190].
В дискурсології виділяють такі напрями дослідження: 1) побудова дискурсу; 2) розуміння дискурсу адресатом; 3) розгляд процесу мовного спілкування з позицій самого тексту, що виникає в процесі дискурсу.
Розділ лінгвістики, що вивчає дискурс як міждисциплінарний напрям, отримав назву дискурсивного аналізу. Дискурсивний аналіз як нова лінгвістична дисципліна знаходиться поки що в стадії становлення, тому існує декілька напрямів, що визначаються за методикою проведення дослідження [5]: 1) метод діалогічної інтерпретації, тобто аналіз побутового діалогу; 2) дослідження інформаційного потоку, де провідним питанням стає співвідношення мови та свідомості; 3) когнітивна функційна граматика, в якій вивчаються явища інформаційного потоку в аспекті класичних «інформаційних» категорій (тема/рема, дане/нове); 4) метод когнітивного картування як спосіб моделювання смислової сторони тексту; 5) прагматичний аналіз, що орієнтований на вивчення ефективності комунікації; 6) математичні та комп’ютерні методи дослідження тексту.
Поведінка людини, як зазначає В. В. Красних, несе на собі національно-культурний відбиток [3, с. 244], адже дискурс, крім власне лінгвістичного, має ще й лінгвокогнітивний план. У цьому аспекті дискурс пов’язаний із свідомістю, знаннями та уявленнями мовця, яких він набуває в процесі соціалізації і які є основою того культурного масиву, що транслюється від покоління до покоління в межах одного етносу. На думку В. В. Красних, саме це визначає національну специфіку дискурсу [там само, с. 245].
У наукових працях останніх років, присвячених прецедентним феноменам, усе частіше звертається увага на їх вербалізований характер. До прецедентних феноменів відносять передусім прецедентний текст, прецедентну ситуацію, прецедентний вислів та прецедентне ім’я. Усі ці явища Д. Б. Гудков відносить до національного рівня прецедентності [2, 251].
Позиції В. В. Красних та Д. Б. Гудкова щодо рівня прецедентності (універсальність або тільки ідіоетнічність) зазначених одиниць значно відрізняються.
Отже, розв’язати це питання, на нашу думку, допоможе поняття національного менталітету та мовних картин світу як похідних від нього.
ЛІТЕРАТУРА
- Волоцкая З. М., Головачева А. В. Языковая картина мира и картина мира в текстах загадок. Малые тексты фольклора: Сб. ст. Москва, 1995. С. 218–244.
- Гудков Д. Б. К вопросу о словаре прецедентных феноменов. Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках. Москва : Языки славянской культуры, 2004. С. 251–259.
- Красных В. В. Анализ дискурса. Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках. Москва : Языки славянской культуры, 2004. С. 242–250.
- Милевская Т. В. О понятии “дискурс” в русле коммуникативного подхода. Материалы международной научно-практической конференции “Коммуникация: теория и практика в различных социальных контекстах”. Пятигорск : Изд-во ПГЛУ, 2002. Ч. 1. С. 188–190.
- Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. Киев : Брама, Изд-во Вовчок О. Ю., 2004. 336 с.
- Семиотика: Антология / за ред. Ю. С. Степанова. Москва : Академический Проект, 2001. 702 с.
- Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики). Монографія. Київ : Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2002. 392 с.