Анастасія Смеречинська
(Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка)
Науковий керівник: О. В. Галайбіда,
кандидат філологічних наук, доцент
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ВЕРИФІКАЦІЇ РЕАЛІЙ
Процес перекладу як засіб посередництва між представниками різних культур є важливим аспектом людської діяльності. У кожній мові існують спеціальні слова, які належать до національно маркованої лексики і не мають повних аналогів в інших мовах. Такі слова називають реаліями. Метою нашої розвідки є уточнити визначення цього поняття у сучасному перекладознавстві.
Уперше лексема «реалія» як термін з’явилася у перекладознавчих працях у 1940-х роках. Його вжив А. В. Федоров у праці «Про художній переклад» (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає : «Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературознавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє усвідомити історичні і географічні реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті»[6]. В. Г. Гак. терміном «реалія» позначає побутові й специфічні національні слова та звороти, що не мають еквівалентів у повсякденному житті, а отже, і в мовах інших країн. Це «слова з національного побуту, яких немає в інших мовах, тому що немає цих предметів і явищ в інших країнах» [3]. О. С. Ахманова визначає термін “реалія” (лат. realia – “речовий”, “дійсний”) як “1) різноманітні явища, що вивчаються зовнішньою лінгвістикою, такі як державний устрій даної країни, історія та культура даного народу, мовні контакти носіїв цієї мови…, з точки зору їх відображення в даній мові; 2) предмети матеріальної культури ” [1]. Р. П. Зорівчак вважає, що всі реалії входять у обсяг безеквівалентної лексики певної мови, але до цієї лексики належить також частина прислів’їв і приказок, що пов’язані з відмінностями в сегментації довколишнього світу окремими мовними колективами та інші випадки лексико-семантичної безеквівалентності [4]. Серед різних визначень реалії, на нашу думку, чіткою є дефініція С. І. Влахова та С. П. Флоріна. Учені зазначають, що реалії – це слова і словосполучення народної мови, які відображають найменування предметів, понять, явищ, характерних для географічного середовища, культури, матеріального побуту або суспільно-історичних особливостей народу, нації, країни, племені, і які, таким чином, постають носіями національного, місцевого або історичного колориту; точних відповідностей в інших мовах такі слова не мають, а отже, не можуть бути перекладені «на загальних основах», тому що вимагають особливого підходу [2].
Таким чином, у філології існує двояке розуміння реалії:
1) як предмета, поняття, явища, характерного для історії, культури, побуту, укладу того або іншого народу, країни, що не зустрічається у інших народів;
2) як слово, що позначає такий предмет, поняття, явище, а також словосполучення (зазвичай – фразеологізм, прислів’я, приказка, прислів’я), що включає такі слова.
Щоб уникнути двозначності, деякі автори вживають, поряд з терміном
«реалія», термін «реалія-слово». Крім того, як зазначає К. А. Піксайкіна, у перекладознавстві також використовують такі терміни:
- безеквівалентна лексика – слова, що не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони належать;
- екзотична лексика – лексичні одиниці, що позначають географічні та історичні реалії;
- пробіли (лакуни) – ситуації, звичайні для культури одного народу, але які не спостерігаються в іншій культурі;
- варваризми – слова, за допомогою яких стає можливим опис чужоземних звичаїв, особливостей життя і побуту, створення місцевого колориту;
- етнокультурна лексика (етнолексеми) – лексичні одиниці, що характеризують систему знань про специфічну культуру певного народу як історико-етнічної спільності людей;
- аліенізми – слова з маловідомих мов, що підкреслюють стилістичну функцію екзотизмів [5].
Отже, можна сказати, що найбільш відчутно виявляється близькість між мовою і культурою саме у реаліях. Поява нових реалій в матеріальному і духовному житті суспільства веде до виникнення слів для позначення їх у мові, причому час появи нових реалій можна встановити досить точно, оскільки лексичний запас реагує на всі зміни суспільного життя. У порівнянні з іншими словами мови відмінною рисою реалії є характер її предметного змісту, тобто тісний зв’язок позначуваного реалією предмета, поняття, явища з народом (країною), з одного боку, та історичним відрізком часу – з іншого. Звідси випливає, що реалії притаманний відповідний національний (місцевий) або історичний колорит.
Отже, наведені дефініції визначають аналізовані нами поняття «слова-реалії» як мовні одиниці, які позначають елементи «чужої» культури, що мають національне, історичне, місцеве або побутове забарвлення, не мають еквівалентів в інших мовах і культурах.
ЛІТЕРАТУРА
- АхмановаО. С. Словник лінгвістичних термінів. Москва, 1966. 565 с.
- ВлаховС. І. Непереводимое в переводе (реалии). Мастерство перевода. Москва, 1970. 475 с.
- Гак В. Г. Языковые преобразования. Москва, 1998. 768 с.
- ЗорівчакР. П. Реалія в художньому мовленні; перекладознавчий аспект. Іноземна філологія. Львів, 1994. 232 с.
- Піксайкіна К. А. Педагогические аспекты проблемы. Язык и мышление. Ульяновськ , 2014.
- ФедоровA. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы). Москва , 2002. 416 с.
- Dance F. The Functional of Human Communication : A Theoretical Approach. New York : Holt, Rinehart and Winston, 1976. 206