Алла Марчишина
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
Галина Черенько
(Кам’янець-Подільський ліцей N2 ім.Т.Г.Шевченка)
Текст як об’єкт та інструмент навчання й виховання
Навчання у закладі освіти – це певним чином організована пізнавальна діяльність, унаслідок якої ті, хто навчаються, здобувають нові знання, опановує уміння й навички, а ті, хто навчає, передають свій досвід (емпіричний, аналітичний, практичний) та здійснюють вплив на пізнавальну активність перших. Відтак, пізнання – це активний процес, у якому беруть участь щонайменше два суб’єкти, кожен із яких, зі свого боку, залучений у нього, виконуючи свою роль. Інтеракція між цими двома актантами забезпечується певними інструментами, серед яких традиційно розрізняємо методи і прийоми.
Однак представлена процедура – це матриця, у яку вписується найголовніший складник – зміст навчання. Складником змісту навчання дисциплін філологічного профілю є текст. Це багатогранне поняття наділене розгалуженою семантичною структурою, окремі компоненти якої актуалізуються не тільки у лінгвальному контексті, а й у ширшій контекстуальній площині – галузі знання, дискурсі, стилістичному регістрі тощо. Для початку розглянемо системні характеристики лексеми «текст», представлені в лексикографічних джерелах. Академічне видання тлумачного словника української мови пропонує такі компоненти значення: письмова чи друкована авторська праця, документ; папір з написаними авторськими словами; зміст словесного твору; частина друкарського набору; літературний чи інший твір для читання; шрифт певного розміру [5, с. 57]. Зважаючи на час публікації цього видання, розуміємо, що з тих пір пройшло майже півстоліття, і цей хронологічний проміжок суттєво позначився на семантиці самої лексеми та поняття, яке вона позначає. Тому додамо, що текст – це дані, представлені знаками й згруповані у слова, речення, абзаци тощо, які піддаються інтерпретації й розкривають зміст усього, що оточує [1]; це «комплекс вербальних знаків природної мови, що характеризується формально-змістовою цілісністю та прагматично-комунікативною єдністю» [3, с. 12]. Текст розглядається навіть як усний чи писемний мовленнєвий масив, наділений послідовністю викладу й об’єднаний тематичною цілісністю [6, с. 679], який, крім того, є комплексом взаємопов’язаних думок і суджень [2, с. 414]. Як бачимо, осучаснене тлумачення тексту розширює сферу застосування як номінації поняття, так і дозволяє залучити під «парасольку» цієї семантики значно більший фрагмент дійсності, позначуваний як «текст».
Отже, текст як об’єкт вивчення, виходячи із наведених дефініцій, становить інтерес для мовознавства й літературознавства. У закладах загальної середньої освіти текст розглядають на уроках мови і літератури. У мовному аспекті, текст слугує ілюстративним елементом, матеріалом для виконання вправ лексичного, граматичного, синтаксичного й стилістичного характеру. Тому, для кращої орієнтації у виборі навчальних текстів, варто керуватися категоріями, якими наділений кожен текст загалом і окремі комунікативно-прагматичні типи, зокрема.
Почнемо з текстової зв’язності, чи, по-іншому, когезії. Енциклопедичне тлумачення подає таку семантику цього терміна: це категорія, яка забезпечує структурно-граматичну єдність за допомогою формальних засобів зв’язку [4, с. 210]. Отже, учні можуть встановити, яку роль у тексті відіграє узгодженість морфологічних категорій слів, синтаксичні відношення сурядності й підрядності тощо у «зовнішній» оформленості тексту. Текстова зв’язність заснована на використанні форм зв’язку (граматичних, лексичних), які забезпечують плинність оповіді, логічну послідовність подій чи думок, причинно-наслідкові комбінації. Вдало підібраний текст навчає учня формувати своє висловлення, структурувати мовлення.
Категорія цілісності (когерентності) наповнена таким змістом: змістове підґгрунтя, семантичне й стилістичне узгодження складників, спільна прагматична мета, орієнтована на когнітивну інтегрованість тексту [4, с. 210]. Ця категорія передбачає експлікацію фонових знань учня. Якщо зв’язність – поняття логічного плану, то цілісність активує психологічні процеси. Вона здійснює семантичне об’єднання усіх частин тексту в єдине ціле і зазвичай досягається активізацією асоціативних зв’язків та попереднього досвіду мовця. Вміння цілісно сприймати текст, з одного боку, вимагає навичок роботи з надфразними єдностями, а з іншого – формує вміння цілісного бачення тексту як лінгвальної одиниці, навички будувати власне мовлення з урахуванням глибинного розуміння ситуації й мети комунікації.
До базових категорій тексту відносимо інформативність, яка експлікує емпіричне наповнення, розшароване на такі інформаційні плани як фактуальність, підтекст, концепт, аксіологічність [4, с. 195]. Опрацьовуючи текст як елемент шкільної програми, учень активує роботу свідомості, трансформуючи матеріальну форму знака (букви, слова, розділові знаки, шрифт, абзаци) у нематеріальні образи, відчуття, емпатію, ідею. Здобувачі освіти підключаються до «семантичного універсуму культури» [там само] й шукають свою власну, усвідомлену місію у суспільстві.
Підсумовуючи, зазначимо, що роль тексту на уроці, у позаурочних заходах, у сімейному вихованні важко переоцінити. Підбираючи текстові зразки для залучення у навчально-виховний процес, варто враховувати, який вплив ця мовна одиниця матиме на свого юного реципієнта.
Список використаних джерел
- Великий тлумачний словник сучасної української мови. URL https://slovnyk.me/dict/vts/%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82
- Ковалик І. Питання українського і слов’янського мовознавства. Львів-Івано-Франківськ: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка ; Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2008. 496 с.
- Кондратенко Н. В. Синтаксис українського модерністського і постмодерністського художнього дискурсу : монографія. К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 328 с.
- Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2006. 716 с.
- Словник української мови: в 11 томах. Том 10, 1979. 658 c.
- Українська мова : енциклопедія. К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. Бажана, 2004. 824 с.