Олена Старобранська
(Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка)
Науковий керівник: Мельник І. В., кандидат філологічних наук
МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ТА СПОСОБИ ЇХ ВІДТВОРЕННЯ У ПЕРЕКЛАДІ
Перекладознавсто є однією з наук, яка найбільше пов’язана із відтворенням стилістичних засобів тексту та передачі стилістики автора тексту оригіналу. Головним є не лише зміст твору, але й його оформлення, засоби концептуально-експресивного вираження тексту мовою перекладу. Питаннями перекладу стилістичних засобів активно займалися такі науковці як: О. Снєжик, Л. Федорова, О. Чередниченко, Ф. Бацевич, Л. Науменко та ін. Художньо-семантична особливість слова у конкретному художньому тексті безпосередньо надає йому нових змістовних та конотативних відтінків [4, с. 13], тому проблема передачі не лише змісту, але й мовностилістичних засобів під час перекладу вимагає пильної уваги до виявлення та відтворення цільовою мовою усіх стилістико-семантичних засобів, адже автор з їх допомогою передає своє сприйняття навколишнього світу, своє бачення проблеми та свій емоційний стан.
Науковці Л.П. Науменко та А.Й. Гордєєва зазначають, що під час мовностилістичних трансформацій, розуміються такі способи перекладу, при застосуванні яких перекладач опрацьовує мовностилістичні засоби, нейтралізуючи чи актуалізуючи конотативні відтінки значення, або виконує адаптацію мови перекладу до мовностилістичних норм, які є прийняті у мові перекладу [4, с. 25‑27]. Тобто перекладачу необхідно виявити та відтворити значення та стилістичну особливість художнього засобу при перекладі. Головним критерієм є передача стилістично забарвленого значення епітета, метафори, алегорії тощо, але при їх трансформації у іншу мову важливо не втратити не лише значення, але і їх позицію, стиль вираження емоцій чи почуттів, які автор намагався передати у художньому дискурсі.
Стилістична особливість перекладу базується на правильному підборі лексико-граматичних засобів, які мають відповідати загальній функціонально-комунікативній спрямованості оригіналу. Також необхідно враховувати існуючі норми мови, якою здійснюється переклад. І. В. Корунець у своїй праці «Теорія і практика перекладу» зазначає: «Стилістичні засоби різноманітні й численні, але в основі їх усіх лежить один і той же лінгвістичний принцип, на якому базується весь механізм мови: зіставлення явищ і встановлення подібностей і розходжень між ними, контраст та еквівалентність» [3, с. 296]. Це означає, що будь-який із стилістичних засобів є побудований за явищем подібностей та відмінностей між ними, автор використовує їх задля створення, до прикладу, несподіваної інтриги, стимулюванні уваги читача та побудити фантазію. На перекладача покладаються ті ж самі обов’язки, тобто збереження усіх мовностилістичних прийомів та засобів, не втративши авторської «оригінальності» стилю письма.
На думку лінгвіста Ф. С. Бацевича мовностилістичні прийоми необхідно розглядати, виходячи з досліджень семасіології [1, с. 64]. Ця наука вивчає стилістичні функції зміни лексичного значення слів або сполучень слів, стилістичні результати різних за характером зрушень їх предметної віднесеності. Адже не завжди переосмислення перетворює слово в експресивний засіб. Тому саме стилістична семасіологія допомагає зберегти словам або словосполученням виконувати функцію експресивних засобів мови. При перекладі художніх текстів, це допомагає передати усі тонкощі твору, наблизити переклад до ідеалу.
Епітети є одними із найбільш функціональних та вживаних мовностилістичних засобів. Завдяки їм виникає можливість індивідуально-авторського відтворення дійсності. Саме епітет являється важливим художнім засобом індивідуалізації й типізації та оцінки зображуваних явищ [2, с. 39]. Вони підсилюють та урізноманітнюють портрети персонажів, відбивають стан і рівень розвитку літературної мови певного періоду. «Епітети зазвичай є одними із традиційних засобів, котрі найвиразніше передають особливості індивідуального стилю письменника, характеризує стиль літературного напрямку і також художньої мови даного періоду» [2, с. 123-124].
Потрібно також зазначити, що порівняння, метафори, гіперболи, алюзії тощо, також посідають важливу роль у художньому дискурсі та при їх перекладі необхідно звертати увагу на їхню функцію, стилістичну приналежність до контексту та певне окреслення явищ [2, с. 140]. З цього виникає, що один із найбільш цікавих аспектів теорії перекладу вважається відтворення стилістичних прийомів. Адекватне відтворення образної інформації твору на мову перекладу потребує досконалого вивчення перекладу образних засобів, що дасть змогу оминути дану проблему та уникнути помилок.
Отже, відтворення мовностилістичних засобів під час їх перекладу на іншу мову є не лише перекладом з мови оригіналу, а ще й зображує особливість та майстерність перекладача. При цьому слід пам’ятати, що зміст та значення тексту має залишатися той сам. Художній дискурс не існує без мовностилістичних засобів, адже це невід’ємна складова, тому знання про їх правильний переклад є такими важливими.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. Київ : Видавничий центр «Академія», 2004. 344 с.
- Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов. Вінниця : Нова Книга, 2008. 248 с.
- Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад). Вінниця : Нова книга, 2003. С. 289-352.
- Науменко Л. П., Гордєєва А. Й. Практичний курс перекладу з англійської мови на українську : навч. посіб. Вінниця : Нова книга, 2011. 136 с.