Вадим Зеленський
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Науковий керівник: О. О. Барбанюк, кандидат філологічних наук
ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНОГО АНГЛОМОВНОГО МЕДІАТЕКСТУ
Медіатекст – це термін, поширений у сфері мультимодального аналізу дискурсу для позначення поєднання різних семіотичних ресурсів, таких як мова, зображення, звук і дизайн у медіакомунікації. Це поняття було розроблено кількома вченими, серед яких Гюнтер Кресс (Gunter Kress), Тео ван Левен (Theo van Leeuwen), Девідом Мачін (David Machin), Кармен Роза Калдас (Carmen Rosa Caldas) – Култхард (Coulthard) і Джеймс Р. Мартін (James R. Martin).
Гюнтер Кресс (Gunter Kress) відомий своєю роботою з мультимодального аналізу дискурсу та ролі візуальної комунікації в медіатекстах [3, c. 212].
Тео ван Левен (Theo van Leeuwen) – ще один видатний науковець у цій царині, який багато писав про семіотику медіатекстів і про те, як вони конструюють смисл. Девід Мачин (David Machin) відомий своєю роботою з аналізу новинних медіатекстів, а Кармен Роза Калдас – Култхард (Coulthard) писала про роль мови в медіатекстах і про те, як вони відображають соціальні та культурні цінності [2, c. 294]. Джеймс Р. Мартін (James R. Martin) зробив свій внесок у цю царину, працюючи над системно-функціональним аналізом медіатекстів і способів, якими вони структуровані для передавання смислу [5].
На думку цих учених медіатексти складні й динамічні та потребують мультимодального підходу до аналізу. Це означає, що для повного розуміння смислу медіатексту необхідно враховувати не тільки використовувану мову, а й інші семіотичні ресурси. Наприклад, у телевізійній рекламі мова, яку використовує диктор, є лише однією частиною переданого повідомлення. Зображення, музика та інші елементи реклами також роблять свій внесок у її загальний зміст. Аналізуючи медіатексти мультимодальним способом, вчені можуть отримати уявлення про те, як конструюється і передається смисл у різних медіаконтекстах. Цей підхід можна застосувати до широкого спектра медіа, включно з рекламою, новинними ЗМІ, кіно і соціальними медіа.
Девід Мачин (David Machin) і Тео ван Левен (Theo van Leeuwen) інтенсивно вивчали типологію англійського медіатексту. Вони написали кілька книг і статей на цю тему, зокрема: “Global Media Discourse: A Critical Introduction” [4, c. 200]. Їхня робота зосереджена на аналізі способів використання мови в різних типах медіатекстів, таких як новинні статті, реклама та політичні промови. Вони також вивчають, як ці тексти структуровані і як вони передають сенс своїй аудиторії. Загалом, їхні дослідження зробили значний внесок у наше розуміння ролі мови у формуванні суспільного дискурсу та думки. Зокрема, типологія сучасних англомовних медіатекстів важлива для розуміння, оскільки вона допомагає читачам визначити мету та цільову аудиторію різних типів медіатекстів, а також критично оцінити їх. До чотирьох типів медіатекстів належать:
- Інформаційний
- Аналітичний
- Думка
- Розваги
– Інформаційні медіатексти призначені для надання аудиторії фактичної інформації. Вони часто зустрічаються в новинних репортажах, документальних фільмах та освітніх програмах. Мета цих медіатекстів – інформувати аудиторію про конкретну тему або подію, наприклад: “The New York Times” – це щоденна газета, що виходить у Нью-Йорку і висвітлює національні та міжнародні новини, бізнес, спорт, мистецтво, науку та технології [1].
– Аналітичні медіатексти, з іншого боку, призначені для аналізу та інтерпретації інформації. Вони часто зустрічаються в програмах аналізу новин, журналістських розслідуваннях та академічних дослідженнях. Мета таких медіатекстів – забезпечити глибше розуміння конкретної теми або події.
– Медіатекст із висловленням думки висловлює точку зору на певну тему чи подію. Вони часто зустрічаються в редакційних статтях, колонках думок і ток– шоу. Мета цих медіатекстів – переконати аудиторію прийняти певну точку зору.
– Розважальні медіатексти спрямовані на розвагу аудиторії. Вони часто зустрічаються у фільмах, телевізійних програмах і музичних кліпах. Мета цих медіатекстів – викликати в аудиторії гарний настрій і розслаблення.
Розуміння типології сучасних англомовних медіатекстів важливе, оскільки воно допомагає нам визначити мету та функцію різних типів медіатекстів. Це, своєю чергою, допомагає нам оцінити достовірність і надійність інформації, представленої в цих текстах. У цій статті я також представив вчених, які детально вивчили типологію англомовних медіатекстів та їхню мету. Вони проаналізували мову, структуру та зміст різних типів медіатекстів, щоб зрозуміти, як вони досягають своїх цілей і як впливають на аудиторію. Серед науковців, які вивчали цю тему, є лінгвісти, комунікативісти та фахівці з медіадосліджень. Загалом, вивчення типології англомовних медіатекстів та їхніх цілей є важливим для розуміння того, як функціонують медіатексти та як вони впливають на аудиторію.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- «Нью-Йорк Таймс» (англ. The New York Times): електронна газета. США, 1996. URL: https://www.nytimes.com/
- Coulthard Carmen Rosa Caldas and Coulthard, Malcolm. Texts and Practices. London: Routledge, 1996. 294.
- Kress Gunther. Multimodality: A Social Semiotic Approach to Contemporary Communication. Routledge: London, 2010. 212.
- Machin David and Leeuwen Theo. Global Media Discourse A Critical Introduction. London: Routledge, Р. 200.
- Martin, James. System and Structure. Amsterdam:Benjamins, 1997. URL: https://www.academia.edu/19371446/James_R_Martins_English_Text_System_and_Structure