Dudnikov Oleksandr
Zhytomyr Ivan Franko State University
Scientific Supervisor: L. P. Polishchuk, PhD
ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ
Драма – це жанр у літературі, де на перше місце стають переживання героїв, їхній внутрішній конфлікт із самим собою або зовнішній конфлікт – з суспільством, або з іншою людиною.
Часто драми супроводжуються філософськими роздумами про кохання, життя. Звичайним завершенням драматичного твору є сумна розв’язка, чиїсь страждання. Існують також драматична комедія та мелодрама.
Термін «драма» походить із давньогрецької мови. Так греки називали театральні вистави та інші розважальні видовища.
Авторська мова в драмі мінімальна і зводиться до списків дійових осіб, до їх коротких характеристик, позначення часу та місця дії; опис сценічної обстановки на початку актів, до коментарів до окремих реплік героїв, вказівок на їх рухи, жести, міміку, інтонації (ремарки).
У порівнянні з жанрами епічного роду драма більш обмежена у виборі художньо-виразних засобів. Так, при написанні драматичного твору в авторській мові неможливо використовувати метафори, порівняння, співзвуччя, алітерацію, риму, стежки тощо.
Вимоги драми як сценічного мистецтва накладають свій друк на поведінку, жести, слова героїв, які часто гіперболізуються. Те, що не може статися в житті за кілька годин, у драмі дуже навіть може. У цьому аудиторія не здивується умовності, неправдоподібності, т.к. цей жанр спочатку певною мірою допускає їх.
За часів дорогої та недоступної для багатьох книги драма (як публічна постановка) була провідною формою художнього відтворення життя. Проте з розвитком друкованих технологій поступилася першістю епічним жанрам. Тим не менш, і сьогодні драматичні твори залишаються затребуваними у суспільства. Основна аудиторія драми, це, звичайно ж, театрали та кіноглядачі. Причому кількість останніх перевищує кількість читачів.
Залежно від способу постановки, драматичні твори можуть бути у формі п’єси та сценарії. Усі драматичні твори, призначені для виконання з театральної сцени, називають п’єсами (франц. pi è ce ). Драматичні твори, за якими знімають фільми, є сценаріями. І п’єси, і сценарії містять авторські ремарки для позначення часу та місця дії, вказівки на вік, зовнішній вигляд героїв тощо.
Структура п’єси чи сценарію відповідає структурі історії. Зазвичай частини п’єси позначають як акт (дія), явище, епізод, картина.
Драматичні засоби мають неймовірне значення: використовуючи ці умовності та прийоми, драматурги можуть включити додаткову складність, глибину та деталі у свою роботу, зробивши її більш приємною для глядачів.
Основний ефект усіх драматичних прийомів полягає в залученні аудиторії, що робить сюжет більше занурення.
Пряма дія сама по собі може бути недостатньою для емоційного залучення аудиторії, оскільки, здається, вони діють на відстані. Однак, коли глядач відчуває, що він є частиною дії на сцені, п’єса стає більш правдоподібною та значущою, тим самим посилюючи драматичне враження.
Багато прикладів драматичних засобів можна знайти у творах Шекспіра.
Найвідоміший драматург в історії,Вільям Шекспір (1564-1616), майстерно використовував драматичні прийоми у своїх п’єсах, вміло використовуючи кожен для створення незабутніх персонажів, історій та дій.
Найбільш відомий монолог у всій літературі Гамлета «Бути чи не бути». Є чесність, передана через монолог, який може резонувати з будь-ким, створюючи відчуття інтимності на сцені, особливо гостро, якщо взяти до уваги критичне становище, в якому опинився Гамлет.
Ще один драматичний прийом, використаний Шекспіром у цій сцені, — драматична іронія. Без відома Гамлету, його віроломний дядько, король Клавдій, і його радник, Полоній, таємно підслуховують. Аудиторія усвідомлює це та розуміє критичні наслідки, які можуть виникнути в результаті, створюючи відчуття передчуття та очікування.
Особливості драми як літературного твору
Специфіка драми як літературного роду полягає в особливій організації художньої мови: на відміну від епосу в драмі відсутня розповідь і першорядне значення набуває прямої мови героїв, їх діалоги та монологи.
У драматичному творі – невелика кількість подій та дійових осіб, як правило, – одна сюжетна лінія, коли побічні, то розвинені слабо та підпорядковані головній. Основні засоби характеристики дійових осіб – вчинки, дії, жести, міміка, мова. Емоційне сприйняття гри посилює музика.
Поведінка персонажів – театральна. У житті так не поводяться, і так не говорять.
У драмі створюється ілюзія повної відсутності автора. Від авторської мови у драмі залишаються лише ремарки — короткі вказівки автора на місце та час дії, на міміку, інтонацію тощо.
Особливий драматичний характер: незвичайний (усвідомлені наміри, думки, що сформувалися), сформований характер, на відміну від епічного.
Отже, драма – найдавніший рід літератури, з тієї ж давнини виходить його головна відмінність від інших – синкретизм, коли різні види мистецтва об’єднані в одному (синкретизм стародавньої творчості – у єдності художнього змісту та магії, міфології, моралі).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
- Англо-український фразеологічний словник / Уклад. К.Т. Баранцев. — 2-ге вид., випр. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2005. —-1056 с.
- Андрієнко Т.П. Переклад як когнітивно-комунікативна діяльність / Т.П. Андрієнко // Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2014. – С. 13–18.
- Архипова Л. Переклад як інтерпретація : курс лекцій / Л. Архипова // Записки “Перекладацької майстерні 2000-20002” / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2002. – Т. 3. – С. 19–48.
- Балахтар В. В., Балахтар К. С. Адекватність та еквівалентність перекладу. URL : http://www.confcontact.com/20110531/fk-balahtar.htm
- Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
- Гончаренко О. П. Доля українського художнього перекладу/ О. П. Гончаренко.— Дніпропетровськ: ДНУ, травень 2007.— Режим доступу: http://dnuzhurfak.livejournal.com/3789.html
- Гончаренко Е. П. Питання про художню вірність перекладу проблема реалій. Гуманітарний вісник. Сер. Іноземна філософія : всеукр. збір наук. пр. Черкаси : ЧДТ, 2007. 570 с.
- Гордієнко Н. М. Поняття перекладацької еквівалентності як центральна проблема теорії художнього перекладу. Філологічні науки. София : «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. 104 с.