Єлизавета Нетеча
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ДАНТОВА «БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ» ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНА СКЛАДОВА РОМАНУ ДЕНА БРАУНА «ІНФЕРНО»
Трансформації, які зазнав роман на зламі XX – XXI століть, являють надзвичайно складне і водночас цікаве явище, оскільки в них чітко окреслюється домінуюча тенденція: сміливе експериментування з усіма елементами форми і змістом художнього твору. Цей факт можна пояснити переломною соціокультурною ситуацією кінця ХХ – початку ХХI століть, постмодерністськими настроями. Зокрема однією з провідних тенденцій розвитку сучасного роману є інтертекстуальність, символізм, глобалізація та нова інтерпретація класичних фабульних наративів.
Яскравим прикладом цього процесу є творчість сучасного американського письменника Дена Брауна. Незважаючи на широку популярність та значний інтерес дослідників до тематики, символіки та мови творів Дена Брауна, літературознавці не приділяли належної уваги його останньому роману «Інферно». Так, роботи Д. Бернштейна [7] та Г. Тейлора [8] присвячені проблематиці романів письменника та аналізу їх символічного наповнення. У вітчизняному літературознавстві увага дослідників сфокусована на релігійній складовій роману «Код да Вінчі» – О. Бесараб [1], стратегіях відтворення авторського стилю Д. Брауна в англо-українському перекладі твору «Втрачений символ» [6], формах дискурсу, прикладом якого слугував роман «Янголи та демони» [5]. Щодо роману «Інферно» назвемо дві статті І. Голубішко, присвячені жанровій своєрідності романів Дена Брауна [3] та інтермедіальній складовій [4]. Дослідниця наголошує, що «Ден Браун створює свої оповіді, які можна назвати детективними трилерами з історичним або суто інтелектуальним наповненням, за певною схемою, що повторюється з роману в роман» [4, с. 253].
Усі романи Брауна циклу про Роберта Ленґдона можна вважати зразком використання можливостей інтертекстуальності для створення потрібної атмосфери та загострень в сюжетних лініях. Адже письменник «додає до своїх оповідей ще й велику частку інформації історичного, мистецького і філософського характеру» [4, с. 253]. Найсильнішим і найяскравішим проявом інтертекстуальності в романі “Inferno” є алюзія до твору Данте Аліг’єрі «Божественна комедія». Автор посилається на цей твір прямо й приховано багато разів, і ці посилання будують основу сюжетної лінії аналізованого роману. Крім того, сама назва “Inferno” є алюзією на одну з частин «Божественної комедії», а саме – «Пекло». Сама побудова роману натякає на це. У Данте в «Божественній комедії» 100 пісень, розділених по 3 книги, а в Брауна події роману розвиваються поступово, наслідуючи міф про три величні міста Європи: Венецію, Флоренцію, Стамбул. Отже, подорож Данте до пекла, чистилища та раю використовується як рушійний механізм сюжетної лінії і автор надає чіткі вказівки щодо подорожі героїв, використовуючи як прямі цитати з «Божественної комедії», так і алюзії, ремінісценції, непрямі цитати, штучне моделювання аналогічних ситуацій. До прикладу, у пролозі, де з’являється антагоніст історії, вимальовується химерний образ пекла: «Я піднімаюся вище, і на мене тиснуть видіння… хтиві тіла, що звиваються під вогняним дощем, пожадливі душі, що плавають у фекаліях, зрадливі негідники, що застигли в крижаних лещатах сатани» [2, с.16]; «Він зростає навіть тепер… вичікує… нуртує під червоними, мов кров, водами лагуни, у якій не віддзеркалюються зірки» [2, с.17]. Все це говориться про тягар проблем світу, які людство самостійно не може вирішити.
Ден Браун вміло використовує пам’ять Роберта Ленґдона як інструмент для пояснення важливих деталей. Через його спогади та візії навіть необізнаний читач не відчуває дискомфрту. Супутниця професора Сієнна пропонує поїхати до Порта Романа, а звідти перебратися через річку. Це відразу викликало в героя асоціацію: «Ріка», — подумав Ленґдон із легким трепетом у душі. Знаменита подорож Данте до пекла також почалася з переходу через річку» [2, с.112]. Інколи наводилися прямі цитати з тексту разом з інтерпретацією професора: «Над входом виднівся напис: «Залиш надію той, хто сюди входить». // – Отже, – сказав Ленгдон з посмішкою. – Зайдімо?» [2, с.119]. Йшлося про літографію Гюстава Доре.
Окрім того, творчий та життєвий шлях Данте слугує як ключ загадкової детективної гри, яку веде автор з читачем через своїх персонажів. «Інферно» для них стає не лише важливим літературним джерелом, але й символом, інструментом, що допомагає подолати ряд перепон:
«Данте писав: «Там унизу є місце… невидиме для ока, але йдучи на звук струмка, що впадиною кам’яною мчить… отим шляхом таємним мій проводир та я пішли – і повернулися до світу білого» [2, с. 503]. Самє ці слова з Дантової поеми надихнули схибленого науковця Цобріста спрямувати зусилля професора і його друзів у протилежний від істини бік, але вони вчасно розгадали цю підступність.
Ден Браун уміло «грається» не лише з текстом, а й з почуттями власних персонажів, не рідко характеризуючи їх цитатами з Данте, чи використовує іронічні натяки: «Вона виявить, що то мапа… її особистий Верґілій… гід, котрий поведе ту відьму до самісінького центру її особистого пекла» [2, с.104]; «Я опинивсь у лісі темному й густому, – подумав Ленґдон, пригадуючи зловісну першу пісню Дантового шедевра, – бо збився із прямого шляху» [2, с. 533].
Як наголошує І. Голубішко, «у романі «Інферно» чи то письменник, чи то професор Ленгдон, чи вчений-фанатик реалізує своє обожнювання генія Данте Аліг’єрі» [4, с. 254]. Отже, образ Данте в романі «Інферно Дена Брауна виконує багатогранні функції, від ключа до сюжету до символу культурного надбання та створення атмосфери. Його присутність у творі не лише розширює його зміст, а й робить його більш вражаючим та захопливим для читача: «Ленґдон іще раз переконався, що в поемі Данте йшлося не стільки про страхіття пекла, скільки про здатність могутнього людського духу здолати всі перешкоди, хоч якими б приголомшливо-жахливими вони не здавалися» [2, с. 603]. Алюзії, цитати, ремінісценції, а також інші стилістичні засоби, включаючи також і прямі номінації окремих місць, християнських пам’яток та об’єктів культури, що створюють потрібні асоціативні зв’язки, допомагають автору реалізувати задум та побудувати базу для розгортання сюжетних ліній роману та виведення головної ідеї обох творів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бессараб О.В. Роль і значення релігійної тематики в романах Дена Брауна «Янголи та демони» й «Код да Вінчі» / О. В. Бессараб // Вестник СевГТУ. – Серія: Філологія, 2008. – Вип. 54. – С. 3–5.
- Браун Д. Інферно: роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. 608 с.
- Голубішко І.Ю. Жанрова своєрідність романів Дена Брауна. Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів. [Електронний ресурс]. Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2022. Вип. 21. Т. 3. (368 с.). С. 69–70.
- Голубішко І.Ю. Інтермедіальна складова роману Дена Брауна «Інферно». Закарпатські філологічні студії. Вип. 22. Т. 1. Ужгород : Вид. дім «Гельветика», 2022. С. 252–256. URL: http://zfs-journal.uzhnu.uz.ua/index.php/22-2022
- Гринда Ю. І. Особливості організації тексту та дискурсу Дена Брауна у романі «Ангели та демони» [Текст] / Ю. І. Гринда, Т. М. Галай // Гуманітарний вісник. – Вип. 13. Серія: Іноземна філологія. – Черкаси: Видавництво ЧДТУ, 2009. – С. 23–26.
- Мусієнко О. Відтворення авторського стилю Дена Брауна в англоукраїнському перекладі (на матеріалі твору «Втрачений символ») / О. Мусієнко // Мовні і концептуальні картини світу наукове видання: [збірники] Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2012. – Вип. 42. Ч. 1 – С. 73–180.
- Burstein D. Secrets of the Code: The Unauthorized Guide to the Mysteries Behind The Da Vinci Code / D. Burstein. – London: Orion Books Ltd., 2005. – 150 p.
- Taylor G. The Guide to Dan Brown’s The Solomon Key / G. Taylor. – DeVorss & Company, 2006. – 213 p.