Олександр Кеба
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ДІАЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС У ХУДОЖНІЙ СТРУКТУРІ РОМАНУ ҐРЕМА ҐРІНА «МОНСЕНЬЙОР КІХОТ»
Роман Ґрема Ґріна «Монсеньйор Кіхот» (Monsignor Quixote, 1982) відзначається оригінальністю проблемно-тематичного комплексу і художньої структури. Дослідники відзначають важливу роль цього твору на пізньому етапі творчої біографії письменника [2, с. 14; 3, р. 278].
Події у романі розгортаються в Іспанії 1970-х років, після смерті генералісимуса Франко. Головними героями твору є парафіяльний священик маленького містечка Ель-Тобосо в регіоні Ла-Манча на ім’я Кіхот і колишній мер цього міста комуніст на ім’я Санкас, або Санчо.
Імена персонажів з усією очевидністю відсилають читача до знаменитого роману Сервантеса; так само їхні суперечки зі злободенних питань драматичного іспанського життя у ХХ ст. плавно перетікають у площину вічних проблем людського буття.
Дискусії двох протагоністів на соціально-політичні і морально-етичні проблеми під час мандрівки Іспанією складають сюжет твору і визначають особливості його художньої структури. Зокрема, акцентуємо тут два основних чинники: хронотоп дороги і діалог. Обидва мають як прямі зовнішні вияви, так і внутрішню, концептуальну наповненість.
Як відомо, хронотоп дороги є одним із провідних структуротвірних чинників європейського роману нового часу (див. [1, c. 138]), і Ґрін блискуче використовує можливості цієї моделі, розширюючи простір дороги й у часі, оскільки дискусії Кіхота і Санчо спрямовані як у минуле, так і в перспективне майбутнє.
Принцип діалогічності у романі також проявляється багатопланово. Це, по-перше, безпосереднє спілкування персонажів, коли вони ведуть тривалі розмови, відповідним чином графічно оформлені в тексті твору. По-друге, діалогізація в романі відбувається на рівні ідеологічних концептів.
У своїх розмовах герої не прагнуть обійти гострі кути ідеологічних суперечок. До найяскравіших їхніх дискусій можна віднести про репресії і суперечки про те, яке з вірувань – християнство чи комунізм – згубило більше людей. Санчо згадує Торквемаду, натомість монсеньйор нагадує йому про Сталіна. Колишній мер уважає, що кілька мільйонів людських життів в обмін на комунізм на половині земної кулі є не такою вже й великою ціною. Монсеньйор небезпідставно вбачає в цьому лицемірство й аморальність, натомість згадує про те, що кілька сотень смертей в Іспанії призвели до того, що країна зберегла радикальний католицизм як основу державної ідеології країни.
На відміну від таких більш очевидних у проявленні авторської позиції творів Ґріна, як «Сила і слава», у романі «Монсеньйор Кіхот» жодна зі сторін не перемагає. Переконливих доводів на користь тієї чи іншої точки зору в дискусії не знаходиться. І монсеньйор, і комуніст розбивають аргументи один одного і знаходять компроміс шляхом визнання загальних недоліків і взаємної поваги поглядів. Знаменно, що обидва суперечники переконані в необхідності сумнівів, усвідомлюючи, що без сумнівів життя перетвориться на подібну до Сахари «рівнинну пустелю».
Ідеологічний дискурс роману не обмежується суто політичними проблемами. Імпліцитно він включає цілу низку онтологічних і психологічних антиномій, найбільш значущими з яких є почуття – розум, раціональне – емоціональне, суб’єктивне – об’єктивне, кінечне – безкінечне, традиція – новаторство, Я – Інший, нормальне – девіантне.
Ще одним проявом діалогічності роману є принцип парності, що простежується як у системі персонажів, так і в компонуванні сюжетних та наративних планів твору. Для героїв твору характерна симетрія вчинків, окремих деталей біографії, зовнішності, психологічних проявів. Сюжетно-образну симетрію спостерігаємо упродовж усієї мандрівки монсеньйора Кіхота і Санчо; крім того, оскільки герої подорожують разом, паралельність їхніх дій віддзеркалюється і в стилістичних деталях. Розглянувши, як побудований діалог на початку першої частини роману, бачимо, що симетрія і паралелізм виражаються в практично однакових фразах, вимовлених героями. Це дає змогу читачеві на імпліцитному рівні врівноважувати крайнощі дискутованих антиномій. Так, Санчо спочатку повідомляє про свою поразку на виборах і від’їзд з Ель-Тобосо, а потім отець Кіхот розповідає свою історію про відсторонення його від справ і також проголошує рішення розпочати подорож рідним краєм.
Окрім очевидного інтертекстуального діалогу з романом Сервантеса, Ґрін включає в роман інші численні референції. Так, ремінісцентним зіставленням монсеньйора Кіхота зі святими католицької церкви, чиї книги герой читає під час мандрівки (особливе значення тут має «Град Божий» Аврелія Августина), автор стверджує можливість святості й у сучасному, наскрізь «гріховному» світі.
Діалогізуючи художню структуру роману, Ґрін не йде шляхом полемічного, травестійного переосмислення класики, комічного зниження образів, їх висміювання чи деконструкції в постмодерністському дусі. «Дон Кіхот» і «Санчо» в його інтерпретації – це дві актуальні життєві, світоглядні, морально-етичні позиції, кожна з яких має право на існування, а критерієм їх оцінки є непідвладні часові ідеї добра, співчуття, співстраждання, безкорисливого служіння людям.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бахтін М.М. Форми часу і хронотопу в романі. Вступ до літературознавства. Хрестоматія: навч. посіб. / упоряд. Л.П. Квашина. Донецьк: ДонНУ. Вип. 1: Естетика і поетика М.М. Бахтіна. 2-е вид., випр. і доповн. 2011. С. 131-158.
- Казанова Ю. О. Трагічна іронія у романістиці Грема Гріна : автореф. дис. … канд. філол. наук / Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України. Київ, 2011. 20 с.
- Grenee, Graham. Monsignor Quixote. Random House, 2020. 208 p.
- Hoskins, Robert. Graham Greene: An Approach to the Novels. New York; London : Garland, 1999. 343 р.