Ірина Свідер
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО МЕДІАДИСКУРСУ
З активним розвитком засобів масової комунікації та процесом глобалізації медіадискурс став вербально-візуальною реальністю. Це зумовило безперервний потік інформації, який людина повинна сприймати. Тому на сьогоднішній день ЗМІ перетворилися на специфічну галузь людської діяльності, яка впливає на суспільство, визначає його пріорітети та цінності.
Дискурс, в загальному вигляді, – одне з найскладніших і найменш чітко визначених понять в сучасних гуманітарних дослідженнях, що вказує на різне відношення лінгвістів до цього поняття. В умовах сучасного суспільства, де головною рушійною силою є інформація, ключовим дискурсом, що реалізує рух соціальної думки і формує концептуальну картину світу людини став медіадискурс, який все більше популяризується та глобалізується й стає невід’ємною частиною публіцистичної або медійної картини світу, яку, в свою чергу, визначають як продукт безперервної інформаційної діяльності, у якому опредметнюється ментальна діяльність людини, спрямована на пізнання світу [4, с. 323].
Сучасний медіадискурс є сферою функціонування мови, у якій спостерігається інтенсивний розвиток та стійка тенденція до нових трансформаційних процесів. Реагуючи на будь-які інноваційні процеси, що відбуваються у суспільстві, медіадискурс вказує на розвиток соціуму, його позитивні і негативні зміни у визначений період часу. Вибір певної мовної одиниці, граматичної форми або конструкції не лише свідчить про мовний смак, мовні уподобання та звички окремих людей, але й сигніфікує про мовні навички окремих класів і соціальних груп, тобто усього суспільства певного історичного періоду [3, c. 220].
У іноземних розвідках медійний дискурс розглядають як публічну, спродуковану, зареєстровану форму взаємодії, причому аудиторія реципієнтів може реагувати на те, що вони бачать, чують або читають, миттєво. Відповідно до цього змінилися й форми та функції медіадискурсу, зокрема підвищився рівень інтертекстуальності та скоротилися відмінності між розмовними й писемними мас-медіа (газети містять посилання на Інтернет і відео, а також звукові фрагменти та опитування громадської думки; телевізійні програми супроводжуються текстом на екрані, посиланнями на веб-сайти або чат-кімнати тощо; радіопрограми можуть розповідати про зображення та візуальні елементи та розміщувати їх на своїх веб-сайтах або встановлювати веб-камеру в студії, щоб аудиторія могла «бачити» їх) [5, с. 441–450]. Важливими ознаками онлайн-матеріалу у мові сучасних ЗМІ є гіпертекстуальність, інтерактивність, локальна безмежність, можливість синхронної комунікації тощо, які також становлять емпіричну основу дослідження медіадискурсу, так само як можливі анімаційні та аудіовізуальні елементи [5, с. 89].
Сучасні медіа-платформи не лише інформують про події та процеси у суспільстві та світі, а й відкривають широкі можливості для активної комунікації між медіа-засобом та адресатами і можуть регулювати суспільні процеси. Ми говоримо про персуазивність медіадискурсу – його здатність впливати на реципієнтів, що в сучасному світі є важливим інструментом формування поведінки, світогляду та діяльності людини.
Серед ознак медіадискурсу виділяють: 1) орієнтованість на масовий соціум (публічність). Публічність, одна з головних ознак, сприяє існуванню цього дискурсу, бо без споживача інформація не може функціонувати; 2) співвіднесеність, частіше за все групова, адже споживач бере участь у спілкуванні групи однодумців; 3) усеосяжність, адже інформація охоплює різні сфери життя; 4) місце розташування, пов’язане з регіональністю того чи іншого медіадискурсу: кожній території властива своя низка особливостей; 5) орієнтованість на протиріччя: створення дискурсивного питання для того, щоб звернути увагу на думку кожного, умотивувати кожну людину до формулювання певного висновку; 6) спрямованість на масовий соціум. Важливою метою медіадискурсу є вплив на групи людей, на формування думок і поглядів мас [1].
І. Мірошниченко розглядає масмедійний дискурс як «поле масової комунікації, що охоплює всі мовні практики та комунікативні ситуації з використанням різних засобів (медіа) передачі інформації» [2, с. 38] та визначає його дистинктивні особливості: медіазалежність від каналу інформації, реалістичність, мультимодальність, інтердискурсивність, спрямування на широку масову аудиторію, дистантність мовленнєвого акту, динамічність, спектакулярність, інтенсивну експресивність [2, с. 45-50].
Критеріями до класифікацій медіадискурсу виступають зміст, сфера реалізації, реалізація функції комунікації та тип передачі інформації. Дослідження даного дискурсу в медійному просторі спирається на дані різних галузей лінгвістичної науки: теорії тексту психолінгвістики, соціолінгвістики, лінгвістичної прагматики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Желтухина М. Р. О содержании дискурса масс-медиа. Вісник Луганського педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2007. № 11 (128). Ч. 1. С. 27-40.
- Мірошниченко І. Г. Стислий текст в українському масмедійному дискурсі: дис. …канд.філол.наук: 10.02.01. Дніпро, 2020. 275 с.
- Суська О. О. Слово. Символ. Текст. К. : Фенікс, 2006. С. 211-226.
- Тирон І. В. Синтаксичні засоби експресії в жанрах медійного дискурсу (на матеріалі британських газет та журналів). Мовні і концептуальні картини світу. 2010. Вип. 31. С. 322-326.
- Fraas C., Meier S. Diskursive Konstruktion kollektiven Wissens on- und offline. Internetbasierte Kommunikation. OBST. Osnabrücker Beiträge zur Sprachtheorie / Beißwenger M., Hoffmann L., Storrer A. (Hrsg.). 2004. Heft 68. S. 77-102.
- O’Keeffe A. Media and discourse analysis. The Routledge Handbook of Discourse Analysis. / Gee J.P., Handford M. (eds). London/New York: Routledge, 2012. P. 441-454.