Ірина Мельник
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ПРОВОКАЦІЯ ТА МАНІПУЛЯЦІЯ: СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ
Комунікація, безумовно, є невіддільним компонентом соціального життя. Учасники комунікації постійно перебувають в умовах мовленнєвого впливу, який здійснюється на них іншими комунікантами, або ж самі виступають суб’єктами цього впливу.
Більшість словників тлумачать провокацію (від лат. provocatio – виклик) як “навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав тощо з метою викликати передбачувану реакцію у відповідь і підбурити їх на згубні для них вчинки або рішення”, а провокатора як “таємного агента, що діє шляхом провокацій; підбурювача, який діє зі зрадницькою метою; особу, яка що-небудь провокує” [5, с. 590]. Отже, відповідно до визначень, провокація має переважно негативне значення, викликає негативну реакцію.
Провокацію можна розглядати з двох точок зору. З одного боку, її можна характеризувати як дію, пов’язану з конфліктом і спрямовану на умисний виклик, підбурювання, протистояння, напад, обман, агресію тощо. Зауважимо, що така провокація є некооперативним способом мовленнєвого впливу на партнера по комунікації, що завдає йому шкоди та негативних наслідків. З іншого боку, провокацію можна розглядати як стимулювання, мотивування до мовленнєвих дій тощо. В такому випадку вона позбавлена негативних компонентів і виконує функцію каталізатора розвитку кооперативного спілкування.
Провокаційне мовлення використовують для здійснення впливу на людей. Людину (яка може усвідомлювати або не усвідомлювати це) “змушують”, іноді проти її волі та бажання, повідомити певну інформацію. Репліка адресанта-провокатора може спонукати адресата сказати більше запланованого. Провокація – це вишуканий силовий вплив, адже людина зазвичай не припускає, що її збираються спровокувати на мовленнєву дію, яка не на користь їй самій.
Маніпуляція є одним з різновидів мовленнєвого впливу і відображається на результаті інтеракції. Мовленнєву маніпуляцію розуміють як вид мовленнєвого впливу, який здійснюється шляхом використання певних ресурсів мови з метою прихованого впливу на когнітивну діяльність та поведінку адресата в інтересах маніпулятора. У більшості праць із проблем маніпулятивного впливу акцентують увагу на двох характерних ознаках маніпуляції. Передусім виокремлюють саме прихований характер впливу маніпулятора на реципієнта. Іншою важливою характеристикою маніпулятивного впливу вважають використання обманних прийомів та способів впливу, різного типу перекручення дійсності, які спонукають реципієнта до таких дій та повідомлень, що завдають шкоди його комунікативним інтересам, яких він би не здійснив, якби його не ввели в оману. У випадку маніпуляції акцентують на елементі ошуканства, до якого вдається маніпулятор. У зв’язку з цим маніпуляцію розглядають як односторонній вплив суб’єкта маніпуляції на її об’єкт, прагнення маніпулятора отримати односторонню вигоду, односторонню перевагу. Маніпуляція – це нерівноправна взаємодія, більшу активність у якій виявляє саме маніпулятор, ігноруючи інтенції та наміри реципієнта, намагається нав’язати йому певні ідеї, мовленнєві дії, форми поведінки, які не збігаються з його існуючими бажаннями та намірами.
Ми переконані, що провокаційне мовлення є інструментом саме маніпулятивного мовленнєвого впливу, оскільки за допомогою мови провокатор намагається свідомо вплинути на реципієнта з метою спонукати його надати інформацію, виконати певні мовленнєві дії, змінити свою мовленнєву поведінку тощо. Інакше кажучи, діяти в інтересах провокатора, при чому несвідомо і всупереч своїм власним намірам. Провокація набуває всіх вищеперерахованих ознак маніпулятивного впливу, а саме: має приховану природу, реалізується за допомогою хитрощів, провокатор розглядає свого співрозмовника як об’єкта досягнення комунікативної мети, ігнорує його наміри та інтенції, намагається контролювати поведінку, думки та емоції реципієнта. Зауважимо, що реципієнт втрачає розуміння своїх власних пріоритетів, не усвідомлюючи цього. Маніпуляцію і провокацію об’єднує те, що в результаті міжособистісної взаємодії односторонню вигоду отримує лише суб’єкт комунікації, тобто маніпулятор чи провокатор, в об’єкта маніпуляції (реципієнта) зберігається ілюзія самостійності у прийнятті рішень та дій.
Різниця між провокацією і маніпуляцією полягає у тому, що маніпулятор здійснює свій мовленнєвий вплив приховано, натомість провокатор може здійснювати його як приховано, так і відкрито, залежно від стратегічного задуму, якого дотримується провокатор. Маніпуляція є ширшим поняттям порівно з провокацією. Це пов’язано з тим, що маніпуляція охоплює більшу сферу використання, зокрема в політиці, маніпулювання суспільною думкою, суспільною свідомістю, міжособистісні маніпуляції, соціально-політичні маніпуляції тощо.
Отже, провокація є інструментом маніпулятивного мовленнєвого впливу з боку адресанта-провокатора на реципієнта. Мовну та позамовну провокацію можна розглядати як приховане нав’язування певної дії партнеру по комунікації. Адресант-провокатор впливає на мовленнєву поведінку, свідомість та вербальну й невербальну реакцію свого співрозмовника з метою досягнення бажаного перлокутивного ефекту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Дмитрук О. В. Маніпулятивні стратегії в сучасній англомовній комунікації (на матеріалі текстів друкованих та Інтернет-видань 2000-2005 років) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.04. Київ, 2006. 19 с.
- Живило Т. С. Мовленнєвий вплив як проблема мовленнєвого спілкування. Проблеми семантики слова, речення та тексту. Київ, 2002. Вип. 8. С. 107-111.
- Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / укл. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. К. : Довіра, 2006. 789 с.