Катерина Пентюк
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
Науковий керівник: Г.А. Кришталюк, кандидат філологічних наук
ІДІОСТИЛЬ СТІВЕНА КІНГА ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРУДНОЩІ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ
Ідіостиль письменника включає систему змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, індивідуальне поєднання екстралінгвістичних параметрів, які надають унікальності їхній творчості. Ідіостиль – це своєрідність художньої мови, яка властива твору, автору або жанру [4]. Кожен письменник має набір характерних тільки для нього мовних прийомів, які формують його індивідуальний стиль, що згодом допомагає читачам впізнати конкретного автора.
У нашому дослідженні під ідіостилем ми розуміємо сукупність індивідуальних ознак письменника, що виявляються на різних рівнях мови: фонетичному, лексичному і стилістичному. Звернемося до особливостей ідіостилю відомого американського письменника С. Кінга.
Твори цього письменника є відображенням його головного світоглядного інтересу – до незвичайного, потаємного, прихованого глибоко в людській душі. Центральним мотивом будь-якого його роману є внутрішній конфлікт особистості, яка зіштовхнулася з нетиповими ситуаціями. Свідомість, її взаємодія з дійсністю – один із постійних об’єктів уваги письменника: основою для його романів послужили не тільки наукові дані нейропсихології, але і різні теорії про ще невивчені властивості людської свідомості. Важливим є значення природи і суспільства, які також є джерелом жахливого в творах С. Кінга. Основою для сюжетів він вибирає звичні предмети, тварин тощо. Саме вони під впливом своєрідної уяви письменника перетворюються в ледь помітну, але відчутну загрозу.
Жахливі події в романах С. Кінга зазвичай соціально детерміновані, письменник навмисно загострює увагу на якихось деталях, при цьому його розповідь має на собі відбиток натуралістичного [2, c. 263]. Відмінною рисою авторського стилю С. Кінга є використання прийому «документальності» для додання своєму літературному світу більшої достовірності і близькості до читача. При створенні своїх творів Стівен Кінг покладається не тільки на власну уяву, а й на уяву читача.
Розглянемо метафоричну репрезентацію і переклад емоції страху в романі «Воно»:
Moss had grown over the warped xylophone of Victor’s ribcage and over the eagle on the buckle of his garrisonbelt [3, c. 30]. – На грудній клітці Віктора, мов на покрученому ксилофоні, розрісся мох, і його мацаки обплели орла на пряжці його військового ременя [1, c. 33]. У вищенаведеному прикладі ми маємо справу з простою метафорою, яка виражена, з одного боку, простим іменником, а з іншого – іменником в синтаксичній функції обставини (в супроводі епітета в препозиції). Висока ступінь експресії досягається за рахунок приналежності порівнюваних слів-іменників до різних семантичних полів – слово «ксилофон» відноситься до семантичного поля «музичні інструменти», словосполучення «грудна клітка» – до семантичного поля «анатомія людини». Чим «далі» семантичні поля знаходяться один від одного, тим яскравіше постає образ негативного героя, задуманого автором. З цього прикладу ми бачимо, що, порівнюючи грудну клітку з ксилофоном, автор малює у свідомості читача досить яскравий, похмурий образ мерця, побаченого головними героями роману в своєму пошуку чудовиська «Воно», що, в свою чергу, сприяє створенню атмосфери, пронизаної страхом і жахом. У перекладі метафора warped xylophone ribcage передана за допомогою заміни стилістичного засобу, а саме на порівняння: На грудній клітці…, мов на покрученому ксилофоні.
У вищенаведеному прикладі лексема creature відтворюється як створіння. Автор перекладу вдається до нейтралізації значення, чим нівелює прагматичний ефект сказаного, що своєю сутністю навією страх. У перекладі, нажаль, це не було передано, тому вважаємо, що еквівалентом наведеної одиниці в українській мові повинна бути лексема з негативною емоцією. Лексема «boymeat» відтворена «хлопчаче м’ясце», у цьому випадку перекладач, навпаки, вдається до стилістичного підсилення, так званого прийому емфатизації, адже наведений переклад є мейозисом, таке відтворення стилістичного засобу є вдалим для створення атмосфери жаху.
Також, в процесі опису монстра, який приймає форму клоуна і починає шукати беззахисних дітей, С. Кінг використовує лінгвостилістичний засіб на фонетичному рівні, а саме графон. Для того, щоб привернути увагу дітей і завоювати їх довіру, клоун починає спотворювати свою вимову, таким чином здобуваючи гумористичного ефекту. Дітей приваблює смішна вимова клоуна, і вони вступають з ним у діалог. Цей лінгвостилістичний прийом, виступаючи мовним способом індивідуалізації мови персонажа, допомагає читачеві побудувати досить яскравий образ кумедної мови клоуна.
Таким чином, особливості та труднощі перекладу значно залежить від ідіостилю автора. У подальшому варто враховувати особливості авторського стилю для осмислення труднощів перекладу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Кінг С. Воно / пер. з англ. О. Красюк, С. Крикун, А. Рогоза. Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2015. 1344 с.
- Раті А. О. Огида як конституентний компонент жанротвірного регістру літератури жахів у площині перекладу. Фаховий та художній переклад: 82 теорія, методологія, практика : матеріали доповідей VIІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 квітня 2015. К.: Аграр Медіа Груп, 2015. С.261–265.
- King S. IT: A Novel. New York: Simon and Schuster, 2016. 1156 р.
- Aloshyna M. Author’s idiostyle, linguistic and translation aspects. Rev. EntreLínguas, 2022. DOI: https://doi.org/10.29051/el.v8i00.16660