Вікторія Кулибаба
(Житомирський державний університет імені Івана Франка)
Науковий керівник: Л.П. Поліщук, кандидат педагогічних наук
ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ
Власні назви, тобто слова чи словосполучення спрямовані на позначення індивідуальних об’єктів, досліджують в різних галузях науки, зокрема в філософії, мовознавстві, історії та психології. Вони є невід’ємним компонентом передачі атмосфери та ідей, закладених в основі твору. Власні назви допомагають письменникам виразити їхній потенціал, створювати яскравих персонажів та неповторні світи [1].
Дослідження питання щодо функцій власних назв залишається все ще актуальним, оскільки, по-перше, деякі ономасти не дійшли єдності у своїх поглядах, тож цілісна класифікація відсутня, а по-друге, потрібно враховувати ряд вагомих методичних аспектів, зокрема і визначення ономастикону [2, с. 294]. Розглянемо одну із розгалужених класифікацій, в якій виділяють такі функції власних назв:
- номінативна, яка є основною у мові, передає інформацію через однотипні засоби. Вказуючи на певний предмет, ця функція стає ідентифікатором предмета. У літературі ця функція поступається іншим у своїй першості, при цьому використання власних назв створює “квазіреальність”, передану вигаданими автором референтами – об’єктами та істотами, такими як люди (антропоніми: “William Jones”, “Elizabeth Wilson”), географічні об’єкти (топоніми: “Narnia” (Нарнія у “Лев, чаклунка та шафа” К. С. Льюїса), об’єкти духовної культури або ідеї (ідеоніми), тварини (зооніми: “Hippogriff”), об’єкти матеріальної культури (хрематоніми: “Gold Dragons” (Золоті дракони у серії книг “Пісня Льоду і Вогню”)), астрономічні об’єкти (астроніми: “Tatooine‘s twin suns” (Двa сонця Татуїна у “Зоряних війнах”)), рослини (фітоніми) тощо;
- характеризуюча відображає ознаки референта, які визначає за допомогою непрямої номінації об’єкта. Така номінація передає внутрішні аспекти об’єкта, що переважно не виражені у самому слові. Таким чином, завдяки нерозривному зв’язку власних назв та референта, ця функція слугує не лише для ідентифікації об’єкта, а і для подання його характеристик. Hаприклад, музичний альбом “Thriller” Майкла Джексона, де назва альбому передає його жанр та атмосферу, вказуючи на емоційний вміст;
- стилістична, яка поділяється на інформаційно-стилістичну та емоційно-стилістичну. Перша може містити соціальну чи ідеологічну інформацію, а друга зосереджена на емоційній реакції чи певній оцінці читача. У романі “Великий Гетсбі” Френсіс Скотт Фіцджеральд використовує власні назви, такі як “Long Island” і “The Plaza Hotel”, для створення атмосфери розкоші та елегантності;
- завдяки текстотвірній функції, власні назви підтримують зв’язність та логічну послідовність тексту. Ця зв’язність передбачає внутрішню логіку тексту та базується на семантичному узгодженні слів, повторів та стилістичних фігур. Система імен створює парадигму власних назв, при цьому інші засоби позначення героїв тексту належать до окремих груп поза цією парадигмою, оскільки кожне ім’я персонажа має асоціації з іншими частинами тексту. Онімічні засоби тексту та слова, що їх можна замінити, спільно допомагають в організації інформації в тексті;
- локалізаційна відносить нас до певного історичного моменту чи місця, пов’язані з референтом. Іншим словами, ця функція дозволяє більш точно ідентифікувати об’єкт або особу в тексті і надає контексту просторовий аспект. Наприклад, “Dubliners” by James Joyce – назва вказує на географічне розташування оповідань у м. Дублін, Ірландія. Кожне оповідання в збірці досліджує різні аспекти життя в Дубліні, а назва допомагає визначити місце дії та місцевий контекст для оповідань;
- деякі науковці виділяють соціологічну функцію, яка вказує на приналежність об’єкта до певного соціального середовища, його релігійні переконання чи етнічну ідентичність. Місто “Harlem” в Нью-Йорку є символом афроамериканської культури та історії в Сполучених Штатах. Ця власна назва відображає соціологічні аспекти, пов’язані з афроамериканською спільнотою, її боротьбою за гідність і культурним внеском.
- естетична функція спрямована відповідно на естетичне задоволення. У музичних творах це досягається через асонанс, алітерацію і т.д. [3, с. 123].
Отже, всі ці функції власних назв дозволяють не лише ідентифікувати конкретні об’єкти. Вони є необхідним компонентом прагматики тексту та надають відповідним мовним одиницям прагматичний потенціал. А так як ономасти вносять нові та висловлюють сумніви щодо наявних класифікацій, це дослідження все ще варте уваги, зокрема для досягнення успішних результатів у мовознавчому, культурологічному та лінгвістичному аспектах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Власні назви (оніми) / Л. Т. Масенко //Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. URL: https://esu.com.ua/article-35126 (дата звернення: 01.02.2024).
- Калінкін В. М. Теоретичні основи поетичної ономастики: Дис. … д-ра філол. н. Донецьк, 2000. 464 с.
- Карпенко О.Ю. Функційне навантаження ідеонімів. Записки з ономастики. 2018. Вип. 21. С. 117–131.