Вікторія Компанієць
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
Науковий керівник: Л. І. Починок, кандидат філологічних наук
ПРИМАРА ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРИЙОМ У ЛІТЕРАТУРІ
ХІХ СТОЛІТТЯ: ВІД СТРАХІВ ОСОБИСТОСТІ ДО КОЛЕКТИВНОЇ ПІДСВІДОМОСТІ
У сучасному літературознавстві містична тематика залишається недостатньо вивченою. Особливо в контексті української новелістики. Провідні літературознавці здебільшого зосереджуються на питаннях постмодерністської літератури, зокрема її зв’язку з фентезі. Водночас містичні новели були більш продуктивними наприкінці XIX століття, коли мотиви надприродного та ірраціонального відігравали ключову роль у художньому осмисленні реальності.
На сьогодні відомі науковці, які займались вивченням містичності в контексті української літератури: М. Барабаш, І. Дмитрів, Т. Грибков, О. Головій, Н. Левченко, О. Вещикова, А. Трофименко та О. Юрчук.
У праці «Ґенеза жанру горор в українській літературі» [2] А. Трофименко досліджує формування й жанрові особливості української літератури жахів. Авторка відзначає поєднання містики, таємничості та міфологічної образності. Наголошує на зв’язку горору з фольклором і бароковою традицією.
Український екзистенціалізм тісно взаємодіє з народним уявленням та з особливостями релігійного вірування. Як зауважує Н. Понікаровська, «у всіх регіонах України відображається ставлення до життя як до безперервного процесу буття людини, змістовного наповнення цього буття, та до смерті як до моменту переходу в інший вимір існування» [1, c. 46].
На основi літературознавчого аналізу новели Святослава Ольшенко-Вільхи «Фіолетова тінь» стверджуємо, що образ примари – це страх особистості перед невідомим, тобто смертю. Теорія Карла Юнга, зокрема його концепції архетипу Тіні символізує темний, несвідомий аспект людської психіки. Сюжет новели : перебування молодої жінки на межі життя та смерті через важкий стан здоров’я: «схороване обличчя своєї Мрі… Запалі лиця з розквітлими рум’янцями цегляних відтінків, потягнені тонісінькою шкірою, крізь яку на скронях проглядали сині жилки, вражали чимось несамовитим. Заплющені очі тремтіли деколи під стемнілими повіками. Хоч на цих кілька хвилин покинув її той жахливий кашель… Вона спала…» [3, c. 237]. Чоловік героїні намагається підтримати дружину, однак Мрі не може позбутися видіння фіолетової тіні. Примарна постать переслідує її: «У вікні стояла велетенська фіолетова тінь. Затрималась хвилинку на шибках, пізніше пройшла крізь них і впала на кімнату» [3, с. 240]; «Прийшла до мене й кивала пальцем – кликала мене… Отака старенька бабуся у фіолетовій сукні… Принесла зі собою запах далеких морів і країн» [3, с. 238]. Відзначимо, що це образ неминучості смерті, яка все ближче наближується до головної героїні твору. Фіолетова тінь – це невизначеність, розмитість гендерної приналежності та містичний характер. Цей образ символізує природу страху перед кінцем існування. Одна з виразних цитат твору – «Весна приносить нове життя або й смерть. Нове життя, нове життя…» [3, с. 237] – підтверджує ідею циклічності буття.
Важливим символом є портрет Мрі, який стає метафорою її духовної присутності навіть після смерті. Марко, вдивляючись у нього, відчуває незримий зв’язок із коханою: «Тепер побачив у ньому те, чого шукав раніше – очі. Так, це були сині, глибоко-розумні очі Мрі. Дивились йому просто в душу і смутно всміхались» [3, с. 239]. Пам’ять про померлу залишається, а образ коханої стає частиною внутрішнього світу Марка: Кликала до себе. Пішов. Не здригався від холодної води. Була для нього тепла. А коли вже сягала йому до уст, побачив свою Мрі над собою. Сміялася до нього переливно. Шепотіла щось ніжно, тихо» [3, c. 242].
Примара постає не лише як елемент надприродного, а й як проєкція внутрішніх переживань персонажа. Через містичні візії автор досліджує механізми переживання горя, демонструючи, як людська свідомість реагує на смерть близької людини та формує індивідуальні стратегії осмислення непоправної втрати.
Отже, образ примари традиційно використовується для розкриття екзистенційних питань про смерть, любов і межі реальності. У новелі Святослава Ольшенка-Вільхи «Фіолетова тінь» цей мотив набуває особливого психологічного навантаження, оскільки переплітається з архетипним страхом людини перед смертю. Автор через символіку, атмосферу невизначеності та алегоричні образи створює світ, де реальне й надприродне взаємопроникають. А смерть стає невидимим, але відчутним супутником життя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Понікаровська Н. А. Відображення танатологічної міфології в українських народних казках. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Мистецтвознавство. Вип. 16. № 1. С. 35–40.
- Трофименко А. В. Ґенеза жанру горор в українській літературі. Київський університет імені Бориса Грінченка. Київ, 2023. С. 1–5.
- Фіолетова тінь. Добірка української містичної прози / упоряд. Анастасія Бідонько; передм. Галина Пагутяк. Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. 288 с.