Mariana Danylko
Zhytomyr Ivan Franko State University
Scientific Supervisor: PhD, O.I. Ankhym
МОВНО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЯК КОМПОНЕНТ МЕТАФІКЦІЙНОЇ ПОЕТИКИ РОМАНУ ДАНІЕЛЯ КЕЛЬМАНА «ОБМІРЮВАННЯ СВІТУ»
The article is devoted to the study of metafictional elements on a linguistic level in the novel «Measuring the World» by Daniel Kehlmann. Attention is focused on the interchange of direct and indirect or reported speech and other linguistic features of this novel as components of metafictional poetics.
Keywords: postmodernism, metafiction, metafictional elements, indirect speech
Дедалі більше літературознавців спрямовують свій інтерес на дослідження особливостей поетики творів письменників епохи постмодерну. Водночас твори австрійського письменника Даніеля Кельмана вважаються яскравими зразками цієї епохи. Так, у своєму найвідомішому романі «Обмірювання світу», використовуючи метафікційні елементи та поєднуючи реальність і фікцію, автор створює унікальну модель світу. Літературознавець Мартін Ґерстенбройн називає цей роман багаторівневим, адже метафікційність проявляється у ньому на різних рівнях та в різних аспектах. Та якщо такі аспекти, як інтертекстуальність та особливості хронотопу досить детально досліджені науковцями, то способи реалізації метафікційності на мовному та стилістичних рівнях цього роману залишаються маловивченими, що і зумовлює актуальність цього дослідження.
Мета нашої роботи – виявити та проаналізувати метафікційні елементи на мовному та стилістичному рівнях роману. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: проаналізувати способи реалізації метафікційності у досліджуваному романі; виявити особливості метафікційної поетики на мовному та стилістичному рівнях; розкрити значення метафікційних елементів на мовному та стилістичному рівнях.
Під час дослідження роману Даніеля Кельмана «Обмірювання світу» саме на текстовому та мовному рівні було виявлено велику кількість метафікційних елементів. Мовні особливості цього твору проявляються за допомогою різних засобів, таких як чергування прямої та непрямої мови, внутрішній монолог, невласне пряма мова, а також своєрідність мови персонажів. Оповідач від самого початку відмовляється від структурування тексту, що сприяє кращому розкриттю відносин факту і фікції у творі та дає змогу охарактеризувати цей текст як метафікційний. У романі «Обмірювання світу» текст не прямо спрямований до читача. Цей ефект досягається дуже частим застосуванням непрямої мови, тобто весь час спостерігається перехід від індикативу до кон’юнктиву, а деякі речення через відсутність певних знаків пунктуації можуть бути потрактовані неоднозначно.
За твердженням дослідника цього роману М. Ґерстенбройна «оповідь у творі може бути охарактеризована як об’єктивно-нейтральна» [3, c. 35]. Проте у тексті твору все ж можна знайти такі незвичайні структури, які є сигналами імпліцитної метафікційної стратегії. Однією з таких стилістичних стратегій є перехід автора від кон’юнктиву (умовного способу) для вираження непрямої мови до індикативу презенсу (дійсного способу теперішнього часу). До останнього автор вдається передусім при відсутності дієслів говоріння, якими, зазвичай, вводять цитати. Таким чином, створюється враження, що речення з індикативом виражають пряме звернення до читача. Саме таке чергування дуже часто можна прослідкувати в листах між братами Гумбольдтами та при передачі думок Ґауса і Гумбольдта. Використовуючи непряму мову, автор дуже обмежено вживає авторський коментар, який найчастіше зводиться до дієслів говоріння. Коли в романі з’являється пряма мова, то вона, як правило, поєднується з непрямою мовою, обмежується еліптичними структурами і її дуже складно розпізнати.
Коли герой у романі говорить і його слова передані прямою мовою, то у такому випадку можна говорити про пряму комунікацію оповідача з читачем. Водночас такі уривки з прямою комунікацією слугують для того, щоб дезорієнтувати читача, не виправдати його очікування від тексту або навіть комунікації, яка відбувається у формі непрямої мови, і таким чином збільшити дистанцію до читача. Також автор використовує можливість змусити читача задуматися над піднятими темами. Перший раз перехід від непрямої мови до прямої спостерігається в другому розділі «Море» під час ретроспективного огляду історії життя головних героїв. Перехід на індикатив презенс у цьому розділі виражає точність суб’єктивності, а також неочікувану безпосередність, яка проявляється в тексті через обставини часу та місця.
Герої роману дуже активно розмовляють один з одним, а враховуючи велику кількість персонажів, то автор мав би створити мовний портрет кожного з них. Проте і у цьому контексті роман Кельмана проявляє свою своєрідність, адже майже вся пряма мова стає непрямою, тому авторові і не потрібно створюватти індивідуальних мовних характеристик персонажів. Непряма мова дозволяє також уникнути необхідності передачі формальних привітань, звертань, модальних слів, а також інших елементів, які робили б мову особистісно забарвленою.
Використовуючи непряму мову в якості оповідної стратегії, Кельман створює хоча й не принципово нову, але досить своєрідну техніку написання художнього тексту, у якому зовсім не відчувається присутність автора. «У читача створюється ілюзія достовірності сказаного, прямої комунікації з героями твору, хоча передачу від третьої особи автор застосовує навмисно для відмови від відповідальності за автентичність тексту» [4, c. 199]. Віддаленість автора від героїв твору здійснюється також за рахунок уникнення займенника першої особи однини. Він вживається дуже рідко: лише декілька разів при приєднанні непрямої мови до прямої, а також в декількох уривках цитування нібито аутентичних текстів листів братів Гумбольдтів. Читаючи їх, можна припустити, що вони є достовірними: «Я з’ясував, що людина готова зазнавати знегод, але багато чого вона не може пізнати, бо боїться болю… Він відклав перо, почухав плече й зіжмакав аркуша» [2, c.21]. Але оскільки автор змушує героя знищити його листа, стає зрозуміло, що це лише фікційний засіб, увагу на який ми звертаємо насамперед через те, що цей епізод контрастує з іншими епізодами цього роману у контексті мовного вираження.
Існує думка, що непрямі висловлювання в авторському оповідному тексті можна розглядати як певний вид інтертекстуальності – «імажинарний інтертекст» [1, c. 55]. Таке трактування хоч дещо й суперечить дефініції цього явища, все ж не позбавлене сенсу, адже за допомогою непрямої мови переплітаються два рівні: автора та персонажів. Завдяки цьому автор збагачує контекст додатковим змістом. Отже, трактування непрямої мови як інтертексту у романі Кельмана не розходиться з явищем інтертекстуальності, адже деякі фрагменти тексту являють собою передачу конкретного матеріалу, взятого з документальних джерел.
Таким чином, метафікційність роману «Обмірювання світу» досить яскраво проявляє свої особливості на мовному та стилістичному рівнях. Мовні особливості роману «Обмірювання світу» проявляються за допомогою таких засобів, як чергування прямої та непрямої мови, внутрішній монолог, невласне пряма мова, а також своєрідність мови персонажів. Даніель Кельман використовує насамперед непряму мову в якості оповідної стратегії і таким чином створює хоча й не принципово нову, але досить своєрідну техніку написання художнього тексту, у якому не відчувається присутність автора. Усі ці засоби сприяють кращому розкриттю відносин факту і фікції у творі та дають змогу охарактеризувати цей текст як метафікційний.
Література
- Гундарева Е. С., Кострова О. А. Семиотика косвенности в немецком языке (на материале сложноподчиненных предложений с придаточным объектным). Тольятти, 2005. 130 c.
- Кельман Д. Обмірювання світу : роман. Львів, 2013. 189 с.
- Gerstenbräun M. A fiction is a fiction is fiction?: Metafiktionalität im Werk von Daniel Kehlmann. Tectum Wissenschaftsverlag, 2014. 102 S.
- Tippelskirch K.: Paradigms and Poetics in Daniel Kehlmann’s Measuring the World. In: Symposium: A Quarterly Journal in Modern Literatures (2009), S. 194-206.