Ольга Шаповал
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
МІФОЛОГІЗАЦІЯ РОМАННОГО ДИСКУРСУ У ТВОРЧОСТІ В. ҐОЛДІНҐА
Від початку ХХ століття література демонструє тенденцію осягнення дійсності як міфу (Р. Барт). Міф визначає новий тип мислення, властивого духовній атмосфері століття. Він стає тотожним свідомості, а в естетичному вимірі переростає свою поетикальну функцію і набуває ознак онтології.
Яскравим прикладом міфологізації романного дискурсу є творчість В. Ґолдінґа. Письменник розглядав міф як «дещо, що витікає із самих коренів буття, у давньому розумінні – ключ до існування, до загального сенсу життя і до цілісного досвіду (людства)» [3, с. 134]. У пошуках ключів до розуміння сутності та природи творчості письменник створює роман-міф «Шпиль», в якому процес будівництва шпилю над середньовічним собором набуває значення символічного ритуалу, що розкриває глибинну суть існування людини і процесу творчості: від виникнення видіння до кінцевого результату – існування художнього об’єкта в реальному світі.
Взаємопроникнення романного та міфологічного начал спостерігаємо вже на рівні принципів створення образів персонажів. Зображення індивідуальної долі героя, що протистоїть навколишньому ворожому світу, поєднується з міфологічним розумінням єдності людини та макрокосму, цілісності та вічності життя, призводить до постійної дифузії людини та світу, свідомості та буття, що найяскравіше втілюється в образі Джосліна. І хоча в основі його структури лежить авторська ідея, образ настоятеля далекий від того, щоб функціонувати лише як її ілюстрація. Ідея зведення шпилю визначає не лише характер одержимості Джосліна, а й стає єдиним каталізатором характерів усіх інших персонажів.
Вплив міфологічної парадигми виявляється і в тому, що в романі практично відсутні біографічні дані героя, все, що стає відомим про його минуле, стосується лише питання будівництва шпилю: призначення на посаду настоятеля, боротьба за дозвіл на будівництво, стосунки з підлеглими (Ансельм, Адам). Про обставини «передроманного» життя інших персонажів ми також майже нічого не знаємо. Всі вони складають певну загальну силу, що протистоїть ідеї будівництва.
Несуттєвим у творі виявляється і романний опис зовнішності, замінений на притаманну міфу здатність запам’ятовувати лише важливі грані об’єкту, замість його багатоплановості, об’ємності, цілісності [1, с. 14-15]. Письменник не пропонує розгорнутих портретів, а підкреслює певну характерну рису: собачу вірність в очах німого скульптора [2, с. 8], безшумні сандалії «безликого» отця Адама [2, с. 189], гордовито поставлену сиву голову Ансельма – духівника Джосліна [2, с. 33], схилену на груди голову Гуді Пенгол [2, с. 92], кульгаву ходу самого Пенгола [2, с. 21]. Зовнішність Джосліна теж окреслюється декількома значущими рисами, які передають його одержимість ідеєю: «ніс як орлиний дзьоб, широко відкритий рот, зморшкуваті щоки, під вилицями глибокі западини, очі ввалилися …» [2, с. 19].
На наш погляд, образи, створені Ґолдінґом, швидше нагадують скульптури, ніж живих людей. Для передачі внутрішнього стану героїв письменник фіксує жест, погляд, застиглий вираз обличчя, позу: «Його (Пенгола. – О.Ш.) погляд застиг, вишкірені зуби блискали» [2, с. 50]; «Гуді Пенгол, і сам Пенгол зі своєю мітлою, і Джеан, і німий, і Роджер-муляр; всі вони нагадували фігури на баштовому годиннику, що застигли нерухомо в очікуванні, коли годинник почне бити» [2, с. 61].
Варто вказати, що персонажі твору не живуть повним життям: не їдять, не п’ють, не сплять, не відпочивають. Їх функція полягає у висловленні свого ставлення до того, що відбувається: до будівництва шпилю. Більше того, люди відкрито уподібнюються інструменту (a tool), призначеному для втілення ідеї: «Він (Джослін. – О.Ш.) пильно слідкував за майстром, оцінюючи свій інструмент, ‹…› чекав тієї миті, коли інструмент затупиться і потрібно буде знову нагострити його» [2, с. 109].
Завдяки таким порівнянням живі люди отримують властивості предметного, неживого світу. В той же час неживий світ, навпаки, оживає, набуваючи характеристик, притаманних живій людині: «Тепер, наближуючись до західних дверей, він бачив, що кам’яні голови присмиріли, завмерли і чекають, напружено роззявивши роти, що буде далі» [2, с. 62], або «Там (на дні ями. – О.Ш.) було щось живе, щось заборонене для очей, недоторканне; сама підземна темрява кружляла, вирувала, закипала» [2, с. 74]; «небо дивилося прямо у жадібно роззявлену пащу ями» [2, с. 68].
У міфологічній свідомості Джосліна відсутній страх смерті, смерть сприймається не як завершення життя, а як виконання порядку буття, тому «помирати легко – так само, як їсти, пити, спати, всьому свій час» [2, с. 213] адже у міфі життя людини синхронізоване з циклічними процесами природи, що безперервно повторюються.
Таким чином, в образах персонажів роману «Шпиль» взаємодіють романні та міфологічні начала, що дозволяє переводити конкретно-історичний вимір сюжету твору у позачасовий план вічності та універсальності.
ЛІТЕРАТУРА
- Хализев В. Е. Мифология Х1Х-ХХ вв. и литература. Вестник Московского Университета. Сер. 9. Филология. № 3. С. 7–21.
- Golding W. The Spire. Harcourt, Brace & World, Inc. N.Y., 1964. 203 p.
- Kermode F. The Meaning of It All: Interview with William Golding. Books and Bookmen. Vol. 5 (October), 1959. P. 9–10.