Ольга Орловська
(Хмельницький національний університет)
СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИХ СЛІВ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ
Мова художньої літератури – це поетична мова; система правил, які лежать в основі художніх текстів, як прозових, так і віршованих, а також у їх створенні і прочитанні (інтерпретації). Ці правила завжди відмінні від відповідних правил повсякденного мовлення, навіть коли лексика, граматика і фонетика обох одна і та ж. Своєрідність поетичної мови визначається завданнями, які стоять перед письменником, який сприймає людське життя в різних її проявах і в індивідуальних формах. Звідси випливає, перш за все, включення в кругозір письменника різних мовних стилів, які в мовній практиці порівняно суворо розмежовані залежно від тих чи інших практичних цілей, мотивоване зображенням в художньому творі тієї чи іншої сфери життя, що надає поетичній мові свого роду синтетичний характер. Велике значення для мови художньої літератури мають експресивні мовні форми, що передають емоційний стан персонажа або оповідача за допомогою сприйняття інтонаційних оборотів, властивих живій індивідуальній мові, найчастіше закріплених за їх конкретним носієм – оповідачем. Суттєве значення (особливо у віршованій промові) набуває і звукова організація мови, яка отримує іноді безпосередню значимість, але в основному сприяє інтонаційній виразності.
У зв’язку з пошуком відповідних методів експресивності ономатопея виявляється можливою універсальною моделлю мотивованого мовного знака, який знаходиться в прямому зв’язку з референтом і не вимагає «раціонального» посередника. Цікавим є той факт, що багато поетів говорять про необхідність подолати «раціональність і логіку» [1, с. 44]. А ономатопея є одним із способів, за допомогою яких поет може створювати звуки у своїх віршах, тим самим подолавши необхідність у раціональному вираженні думок.
В основі значення звуконаслідувальних слів лежить звуковий образ, створений уявою мовця на основі реально почутих звукових виявів істот, явищ, речей. Специфічність цих слів полягає у фонемній будові, яка ґрунтується на принципі звукового символізму. Певні звуки через свої артикуляційно-акустичні ознаки стають ядром звукового комплексу, який набуває певного значення і сприймається нами як засіб вираження звукових ознак дійсності.
Лінгвіст Л. Горохова розглядає ономатопи не як окремі слова, а як агломерати слів, тобто словосполучення, які тісно пов’язані між собою. За Л. Гороховою агломерати ономатопів мають такі характеристики: 1)зустрічаються у фрагментах текстів, об’єднаних загальною думкою; 2) виконують загальну функцію в тексті; 3) мають подібну ступінь реалізації звуконаслідувального значення ономатопів в складі агломератів[1, с. 114].
Найпростіші агломерати звуконаслідувальних одиниць складаються з двох ономатопів і зустрічаються найчастіше. Наприклад: He accepted and we forced our way into the buffet where we yelled, stamped and waved our umbrellas for a quarter of an hour (Three Men in a Boat).
Існують також багатоскладові агломерати, які представляються собою скупчення трьох и більше ономатопів, причому за кількістю звуконаслідувальних одиниць в їх складі такі агломерати можна розділити на наступні групи [2, с. 117]: 1) Агломерати, що складаються з трьох елементів. Наприклад: The little voice sighed deeply; it was very unhappy, evidently. Alice would have said something pitying to comfort it. «If it would only sigh like other people!» She thought [3, с. 96]. 2) Агломерати, що складаються з чотирьох елементів. Наприклад: I kept my eye on the two young students and followed them. When they tittered, I tittered; when they roared, I roared [4, с. 53]. 3) Агломерати, що складаються з п’яти елементів. Наприклад: «She boxed the Queen’s ears» – the Rabbit began. Alice laughed out loud. «Oh! Hush!» the Rabbit whispered. «The Queen will hear you! You see she came rather late and the Queen said…» «Get to your places!» shouted the Queen in a voice of thunder [3, с. 111]. 4) Агломерати, що складаються з більш ніж п’яти елементів. Наприклад: I kept my eye on the two young students and followed them. When they tittered, I tittered; when they roared, I roared. I also threw in a little snigger all by myself now and then, as if I had seen a bit of humor that had escaped the others. These people also tittered, roared when the young men roared: as the two young men tittered and roared and exploded with laughter pretty continuously all through the song, it went exceedingly well [4, с. 53].
Багатоскладові агломерати звуконаслідувальних одиниць широко застосовуються в текстах художньої літератури, при цьому кількість складових їх ономатопів може досягати значних величин.
Ми можемо зробити висновок, що певні звуки через свої артикуляційно-акустичні ознаки стають основою, ядром звукового комплексу, який набуває певного значення і сприймається нами як засіб вираження звукових ознак дійсності. Тому ономатопея часто використовується у літературі. Аналіз мовного матеріалу показує, що сфера використання звуконаслідувань обмежується тільки усно-розмовним та художнім стилями, де вони використовуються для звукового увиразнення тексту. Автори вводять це явище у вірші, короткі розповіді та романи задля того, щоб яскравіше передати картинку, через звукову форму зобразити те, що відбувається на папері та цим зробити дію чи явище об’ємною. Крім того, за допомогою звуконаслідувальних слів можна викликати у читача яскраві емоції та почуття, тим самим допомогти йому зануритися у події.
ЛІТЕРАТУРА
- Зацний Ю.А. Розвиток словникового складу сучасної англійської мови. Запоріжжя : Запорізький держ. Університет, 431 с.
- Carroll L. Alice’s Adventures in Wonderland. Through the Looking-Glass / L. Carroll. – К . : Знання, 2017. – 270 с.
- Khordoc C. (2007). The comic book’s soundtrack : Visual sound effects in Asterix. / C. Khordoc // The Language of Comics : Word and Image / Ed. By C. T. Gibbons, R. Varnum. – Jackson, MS : University of Mississippi Press, 2007. – P. 157-168.