Наталія Фрасинюк
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНГВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ
Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується зростанням інтересу дослідників до різних типів дискурсу, зокрема специфіки політичного дискурсу. Особливо увага приділяється його екстралінгвістичним характеристикам, а також механізмам та технологіям впливу політика на адресата з метою маніпулювання його свідомістю, адже політичний дискурс є найвпливовішим явищем в сучасній політичній комунікації.
Природа терміну «політичний дискурс» настільки багатогранна, що незважаючи на досить довгу історію його дослідження й численні праці в сфері дискурсивного аналізу, говорити про однозначне розуміння дискурсу вважається передчасним. До найважливіших характеристик політичного дискурсу в його сучасному розумінні можна віднести такі: «мовленнєві утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких корелює зі сферою політики» [2, с. 23] ; «сукупність усіх мовленнєвих актів, що використовують у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно з традиціями та отримали перевірку досвідом» [1, с. 6]; «сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичної комунікації або формують її конкретну тематику» [3, с.55].
В політичному дискурсі найбільш чітко виступає прагматичний аспект, оскільки мовець намагається представити свою позицію як єдино правильну та викликати необхідну реакцію. Учасники політичної комунікації представляють, зазвичай, певні суспільно-політичні позиції, а обмін інформацією відбувається з достатньо яскраво вираженим прагматичним спрямуванням, тобто комунікативний процес у політиці завжди має інтенціональний характер. Для досягнення поставленої перлокутивної мети необхідні ретельний відбір і організація адресантом мовних засобів різних рівнів.
Велику роль у впливі на адресата відіграють інтонаційні засоби. Щоб переконати аудиторію, оратор повинен привернути увагу слухачів силою та звучністю свого голосу, настроїти їх на свої ритми, провести через емоційні спади та підйоми, щоб об’єднатися з нею в єдиний організм, який думає та почуває в унісон.
На морфологічному рівні сугестивний ефект досягається за допомогою вживання займенників, дієслів та дієслівних конструкцій, прикметників тощо. Використання прономінальних форм першої особи множини має особливе значення, тому що вони допомагають створити і передати атмосферу взаєморозуміння між промовцем і слухачами, дають змогу політику реалізувати свої цілі: звертатися до різних груп населення, встановлювати зв‘язки в межах групової свідомості залежно від своїх намірів, формувати почуття спільності, залучати адресатів на свій бік, прямо звертаючись до них і побічно представляючи себе та свою програму.
Важливим засобом прагматичного впливу в президентській промові виступають також іменники та прикметники з позитивним/негативним оцінним значенням, які маркують психологічну емоційність, створюють контакт з аудиторією, виражають суб‘єктивну спрямованість змісту, роблячи його більш зрозумілим, слугують логічним зв‘язком між реальним станом речей та бажаною для мовця картиною, мають на меті утримання уваги аудиторії, посилення експресивності та уникнення негативної реакції, тобто впливають не лише на когніцію, а й на емоції, а отже відбувається своєрідна маніпуляція думкою слухачів.
Для реалізації іллокутивного завдання (донести інформацію до адресата) та досягнення перлокутивного ефекту (спонукати адресата до певних дій) у політичному дискурсі на лексичному рівні використовується: нейтральна лексика (world, effect, matter, person, experience, to become, to admit, to carry), книжкова лексика (vow, challenges, to neglect, to emphasize), терміни {the general maritime law, maritime jurisdiction, admiralty) та номенклатурна лексика (the Civil Code, American admiralty court, the Ministry of Post and Telecommunications, the National Space Development Agency (NASDA) of Japan).
Крім того, у політичному дискурсі активно використовуються неологізми, евфемізми, іноземні слова, метафори та ідіоматичні вислови. Неологізми слугують для створення експресивно-емоційного фону. Політик може наповнювати неологізми зручним і потрібним йому раціональним та емоційним змістом. Досить часто неологізми використовуються для опису незручних понять. У цьому випадку вони наближаються за своєю функцією до евфемізмів. Слід також зазначити, що політик, який вдало вживає і створює неологізми, вважається творчою, освіченою особистістю. Це сприяє конструюванню позитивного іміджу політичного діяча і посиленню його впливу на маси.
Щодо синтаксичного рівня політичного дискурсу, то для кращого сприйняття інформації політики віддають перевагу простим реченням. У випадку використання складних речень вони або мають характер формально простого, або головне речення не несе значного інформаційного навантаження. Такі речення створюють видимість міркування з наступним висновком, мають апелятивний, стверджувальний характер. Це дозволяє президенту-оратору бути більш виразним і переконливим, ближчим до народу.
Викладене дозволяє зробити висновок про те, що англомовний політичний дискурс містить цілу низку засобів впливу на свідомість адресата на всіх рівнях мови. Ці мовні засоби дозволяють політикам привернути увагу аудиторії, полегшити сприйняття політичної промови чи виступу, урізноманітнити мовлення політика засобами впливу, формувати політичну свідомість реципієнтів, а також спонукати їх до конкретних дій, що є вигідними для політика. Саме прагматична функція є найважливішою в політичних промовах та інтерв’ю. Загалом, взаємодія всіх проаналізованих засобів англомовного політичного дискурсу досить суттєво впливає на психіку адресата, формуючи його політичні погляди і переконання та спонукаючи його до активних політичних дій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Діденко, М.О. Політичний виступ як тип тексту (на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття): автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 02.04. Одеса, 2001, 19 с.
- Нагорна, Л.П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. Київ, 2003, 315 с.
- Петренко, І.І. Політичний дискурс: зміст, особливості, функції. [В:] Вісник КНУ ім. Т. Шевченка: Філософія. Політологія, 2003, № с. 54–57.
- Савчук, В.І. Інтенціональність як основний комунікативно-прагматичний чинник англомовного політичного дискурсу. [В:] Мова, освіта, культура в контексті євроінтеграції: матеріали науково-практичної конференції (21–23 квітня 2010 р.). Київ, 2010, с. 184–185.