Олена Мацюк
(Хмельницький національний університет)
ОСОБЛИВОСТІ ОНОМАСТИЧНОГО ПРОСТОРУ ТВОРІВ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ
Власні імена та назви, що утворюють у мові великий пласт лексики, привертають увагу учених з давніх пір. Їх своєрідність дозволила виокремити їх вивчення в окрему науку – ономастику. Ономастика вивчає основні закономірності історії, розвитку і функціонування власного імені [3; 4]. Залежно від типу імен, що вивчаються, ономастика підрозділяється на окремі галузі, а саме антропонімію, топонімію тощо [1]. Власне ім’я будь-якого типу є невід’ємним компонентом в арсеналі засобів художньої виразності твору словесно-художньої творчості.
У мовному середовищі вони мають складну смислову структуру, унікальні особливості форми та етимології, численні зв’язки з іншими одиницями і категоріями мови. При перекладі імені на іншу мову велика частина цих властивостей втрачається. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості, то передача імені на іншу лінгвістичну основу може не полегшити, а, навпаки. ускладнити ідентифікацію носія імені [1, с. 62]. Серед небагатьох наукових праць з перекладу, де глибоко аналізується передача власного імені, можна назвати праці А. Гудманяна, С. Влахова і С. Флоріна, О. Коваленко та ін. Проблема передачі власних імен набуває особливої актуальності для перекладачів, оскільки за загальноприйнятими правилами власні імена транслітерують або транскрибують. Проте, фонологічні особливості мов, відмінності в системах письма надзвичайно сильно впливають на форму імені і руйнують його тотожність при перекладі. Питання про власну назву, що перекладається, виникає і у тому випадку, коли перекладач стикається із смисловими іменами і прізвиськами. Закладена в значущих іменах смислова і емоційна інформація має бути виявлена при перекладі і втілена в новій формі. Значуще ім’я вимагає від читача розуміння його внутрішньої форми і сприйняття його образності [3]. Читач тексту перекладу втрачає можливості так повно, як і читач оригіналу, насолодитися усією своєрідністю книги, її духом, відчути тонкі відтінки сенсу, зрозуміти жарти, засновані на двоякому тлумаченні будь-якого прізвища або географічної назви. Вважається, що власні імена “перекладаються” автоматично, суто формально. З огляду на це, А. Гудманян зауважує, що результатом подібного формального підходу є численні помилки, різночитання, неточності в перекладі текстів та використанням іншомовних імен та назв. І навпаки, “точність” передачі призводить до виникнення незручних, немилозвучних або безглуздих імен та назв [2]. Переклад художніх творів жанру фентезі це певною мірою виклик майстерності перекладача, адже потребує не тільки високого рівня володіння мовою оригіналу та мовою перекладу, але й залучення чималого обсягу фонових знань та творчого підходу.
Фе́нтезі – літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю. Магія й інші надприродні явища не обов’язково повинні бути головними елементами сюжету, теми чи місця дії, проте в будь-якому випадку вони присутні у творі як частина картини світу. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де чари є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів, фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.
У художній літературі переважає умовно середньовічна форма жанру фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів» Дж. Р. Р. Толкіна. Проте, в ширшому значенні фентезійний жанр включає в себе твори багатьох письменників, художників, кінорежисерів і музикантів – починаючи від стародавніх міфів та легенд і закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу.
Найголовнішими рисами жанру є фантастичні елементи, включені у внутрішньо цілісне місце дії, а незмінною темою – запозичення з міфології та фольклору. Така структура допускає існування будь-якого фантастичного елементу: він може бути прихованим, або проникати в реальний світ, може втягувати героїв у світ із саме такими елементами, або може відбуватися у вигаданому світі, в якому такі елементи є невід’ємною частиною. По суті, фентезійний світ керується законами, які сам створює, дозволяючи використання магії та інших фантастичних прийомів, однак залишаючись внутрішньо цілісним.
Особливість жанру фентезі на мовному рівні, зокрема ономастичному, відображається у сфері словотвору і лексики, адже автору потрібно придумувати імена та назви для людей, тварин, представників інших рас, міст, магічних сил і тощо. Певні труднощі можуть виникати при перекладі таких мовних одиниць, адже перекладачу необхідно зберегти прагматизм і основне значення тієї чи іншої власної назви.
У мові твору фентезі власні імена наповнюється змістом, який містить усі знання комунікантів стосовно певного об’єкту, і розрізняються повнотою якісної і кількісної інформації, але “обов’язково містять суб’єктивне відношення до референта” [2, c. 27]. При виборі імен для своїх персонажів письменник звертає увагу на фонемний і морфемний склад, які здатні передавати додаткові емоційно-експресивні відтінки. При цьому автор орієнтується на реальний іменник, загальноприйняту в цій культурі формулу, за допомогою якої можна передати інформацію про національне, вікове, соціальне положення героя.
О. Карпенко зазначає, що літературна ономастика народжується на основі вільного творчого пошуку, вибору, здійснюваного письменником відповідно до жанру і стилю тексту, – на відміну від природного і тривалого історичного розвитку реальної ономастики в певному соціальному середовищі і мові народу [4, c. 27].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Бережна М.В. Тринадцять етапів перекладу власних назв та імен / М.В. Бережна // Вісник СумДУ. Філологія. 2007. №1. С. 62-67.
2.Гудманян А.Г. Відтворення власних назв у перекладі: Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.16 / А.Г. Гудманян; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ. 2000. 40 с.
3.Зайцева К.Б. Англійська стилістична ономастика. Тексти лекцій / К.Б. Зайцева. Одеса: Типографія “Одеського вісника”, 1983. 51 с.
4.Карпенко О.Ю. Проблематика когнітивної ономастики / Карпенко О.Ю. Одеса: Астропринт, 2006. 325 с.