Олександр Кеба
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
«ФЛОБЕРОВА ПАПУГА» ДЖ. БАРНСА : ОБРАЗ МИТЦЯ В ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ ДИСКУРСІ
Роман «Папуга Флобера» (Flaubert’s Parrot, 1984) займає особливе місце у творчій біографії Джуліана Барнса. Саме цей твір приніс йому справжню літературну славу, й у певному сенсі роман може вважатися взірцем постмодерністського експерименту: у ньому наявні усі можливі його компоненти: інтертекстуальність, подвійне кодування сюжету й образності, гра з читачем, колажна композиція, авторська іронія (про іронію як домінанту стилю Барнса див.: [1]). Це своєрідна деконструкційна біографія Флобера, в якій є і сам автор «Пані Боварі» з таємницями власної біографії, багатозначністю образів, стильовою вишуканістю.
Епіграфом до роману Барнс обрав слова Флобера з листа до Ернести Фейдо: «When you write the biography of a friend, you must do it as if you were taking revenge for him» [2]. Відповідно роман є «помстою» Барнса, але виконаною із віртуозною вигадливістю й винахідливістю. Наратив у романі організовано не від всевідного і всеприсутнього автора, а від надто суб’єктивного персонажа: англійського лікаря і дилетанта-біографа, поціновувача творчості Флобера вдівця на ім’я Джеффрі Брейтвейт. З його недомовок можна здогадатися, що він пережив долю чоловіка пані Боварі, спізнавши адюльтер і притлумлені ревнощі.
Пошуки Брейтвейтом опудала папуги, що стояло на столі Флобера, коли він писав роман «Проста душа», стають пошуками джерел та творчих інспірувань французького письменника. Відтак роман стає такою собі «інтертекстуальною енциклопедію» всього життя та творчості Флобера.
На думку Барнса, Історія, Біографія, Мистецтво, Наратив тісно переплетені в самому житті, і так само не можуть існувати окремо в художньому творі. Якщо «реальність» не може бути відтворена з абсолютною достовірністю, то й Розповідь неминуче має ґрунтуватися насамперед на авторській уяві. Тому цілком закономірно, що роман Барнса є сумішшю «літературної та когнітивної форми» [3, с. 151].
Герой роману так і не віднайшов «істинного папугу», а відтак він доходить висновку, що минуле надійно оберігає свої таємниці і його (минулого) сутність завжди залишатиметься відносною і проблематичною. Іронія фіналу роману полягає в тому, що Брейтвейт виявляє у французькому Національному Музеї Історії понад п’ятдесят опудал Амазонських папуг, які наче дві краплі води схожі на ту саму Флоберову папугу, що вважалася єдиною і неповторною: «I stared at them for a minute or so, and then dodged away. Perhaps it was one of them…» [2].
Водночас автор історією Флобера і Брейтвейта переконує в тому, що, хоча єдиної правди не існує, це не має зупиняти людину на шляху вічних пошуків. Ба більше, доволі несподівано нібито байдужа до всього постмодерністська проза спонукає читача до постійного запитування причин і наслідків подій, що складають життя індивідуума. У цьому житті все далеко непросто, маємо бути готові до перешкод і труднощів, розмаїття думок і поглядів, і формування своєї особистої позиції в множинно-парадоксальному світі сприяє розширенню меж пізнання і руйнуванню спрощеного розуміння речей. Це стосується і літератури, творчості. Якщо єдиної для всіх істини не віднайди в історії й реальності, то залишається лише прийняти ідею плюрального світу й надати рівні права у його пізнанні Письму та Історії: «truths about writing can be framed before you’ve published a word; truths about life can be framed only when it’s too late to make any difference» [2].
Таким чином, у романі «Папуга Флобера» Барнс пропонує новітню версію художньої біографії митця, в якій поєднуються ознаки фікційного наративу, літературознавчого дослідження, публіцистичного есе, квазідокументального травелогу-квесту. Встановлення відповідностей між реальностями художньою, історичною і сьогоденною, кожна з яких виявляється вкрай суб’єктивною і невизначеною, а тому й умовною, перетворює індивідуальну історію-квест-біографію на філософсько-естетичне узагальнення відношень життя і творчості, долі митця і специфіки художнього письма.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Дойчик О. Я. Іронія як домінанта ідіостилю Джуліана Барнса. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія Філологічна. 2010. Вип. 15. С. 92-100. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2010_15_17.
- Barnes J. Flaubert’s Parrot. Vintage; Reissue edition (November 27, 1990). URL : marul.ffst.hr/~bwillems/fymob/jbfp.doc.
- Mandricardo A. The End of History in English Historiographic Metafiction. Universita Ca’ Foscari Venezia, 2011. 300 p.