Анастасія Василевська
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Науковий керівник: Барбанюк О. О., кандидат філологічних наук
ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ
У нашому сьогоденні практикується «вільний» підхід до поняття перекладу й сформованих до нього вимог, й поширюється на найрізноманітніші види текстів. Для перекладача будь-який текстовий матеріал є сферою вирішення численних завдань щодо подолання труднощів і досягання компромісів у силу лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників (приналежності тексту до різних структурномоних, мовних, історико-культурних систем) [1, с. 57].
На сучасному етапі розвитку перекладознавства теоретики все більше і більше звертають увагу на сам процес виконання перекладу, а саме дій, які перекладач виконує у процесі аналізу тексту оригіналу та створення нового тексту засобами мови перекладу.
Термін «переклад» тісно пов’язано з поняттями «інтеграція етнокультур», «міжкультурна комунікація», «діалог культур». Інтеграція етнокультур – це синтез та засвоєння типологічних рис і характеристик різних культур. Більш конкретно – це явище взаємодії, коли сучасна цивілізація, вектор розвитку якої зумовлено глобалізаційними процесами, оновлюється та збагачується завдяки пізнанню нових принципів мислення, культури, або, іншими, словами діалогу культур. Діалог культур є одним із найвагоміших регуляторів у міжнародній спільноті, основною рисою всесвітньої глобалізації третього тисячоліття [5, с. 230].
Перелік мовних факторів перекладу очевидний – це функціональний стиль тексту і набір засобів виразності, які визначаються метою комунікації. Позамовні чинники перекладу текстів набагато менш конкретні – значний вплив тут мають ситуативні обставини комунікації, а саме – факт змішання культурних традицій між відправником повідомлення і приймаючим середовищем, соціодемографічний статус учасників комунікації, тощо [2, c. 57].
Зв’язок перекладу з етнографією, історією та антропологією обумовлений тим, що культурно-історична варіативність життя і побуту, мови і світосприйняття людей дуже різниться. Перекладачі часто мають вирішувати завдання мовної і культурної варіативності, проблему розуміння повідомлення, яке було створено іншою мовою, в іншій культурі, в іншу історичну епоху, людьми іншої мовної свідомості, які по іншому сприймають і називають оточуючий світ [3, с. 200].
Здійснення перекладу передбачає врахування особливостей даної ситуації, мети перекладу, потреб і очікувань суб’єктів предметної діяльності, а також суто лінгвістичних чинників, що впливають на хід і результат перекладацького процесу – від особливостей співвідношення двох мов до типу тексту та його комунікативного завдання [4, с. 263].
Зокрема, знаки, їх конотативні, денотативні значення й референти в культурі оригіналу повинні бути заново відтворені в культурі перекладу таким чином, щоб реакція реципієнтів у культурі перекладу була еквівалентною реакції реципієнтів у культурі оригіналу. Конфлікт форми й змісту може бути успішно вирішено, якщо переклад відповідає таким вимогам: (1) він має сенс, (2) передає дух і манеру оригіналу, (3) має природну форму вираження в культурі перекладу, (4) здійснює ідентичний оригіналові вплив на реципієнта [1, с. 60].
Звичайно ж, у перекладі неминуче присутні інтуїція, мистецтво, особистісне залучення. Проте усі ці важливі аспекти перекладу підпорядковані пізнанню, а отже, й сам переклад виступає формою пізнання, яка перетворює невербальний досвід на вербальні форми, врешті-решт, переклад проявляє себе як своєрідний рефлексивний механізм, який дозволяє по аналогії досліджувати й інші механізми людської свідомості та комунікації. Таким чином, ми переходимо від усвідомлення перекладу як універсального інструменту пізнання до перекладу як засобу пізнання суб’єктом думки (в нашому випадку перекладачем не в метафоричному, а в прямому сенсі) самого себе, тобто перекладу як (само)рефлексії [6, с. 26].
Таким чином, без знання позамовної ситуації, а лише спираючись на мовне вираження, перекладач часто не здатен правильно й адекватно перекласти текст. Тож, відсутність фонових знань щодо позамовної ситуації висловлювання часто призводить до комунікативної невдачі, коли текст перекладу не передає вихідні ідею, думку, факт і отримувач повідомлення не може його правильно декодувати.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Білецька О. О. Лінгвокультурологічна зумовленість перекладу в контексті міжкультурної комунікації. Культура і мистецтво у сучасному світі. 2017. Вип. 18. С. 47–73.
- Володіна Т. С., Рудківський О. П. Загальна теорія перекладу для першого (бакалаврського) рівня: Навч.-метод. посібник. Київ : Вид. центр КНЛУ, 2017. 296 с.
- Гончаренко Л. О. Сутність поняття «переклад» в міждисциплінарному та перекладознавчому аспектах. Чорноморський національний університет імені Петра Могили. Серія: Філологічні науки. Вип. 11. С. 196-200.
- Іваницька Н. Б. Інтердисциплінарні виміри сучасного перекладознавства. Актуальні проблеми філології та перекладознавства. 2016. Вип. 10 (1). С. 261-266
- Клименко Л. В. Художній переклад як вид міжкультурної комунікації в контексті євроінтеграції. Літературознавчі студії. Київ : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, 2015. 400 с.
- Ребрій О. В. Сучасні концепції творчості у перекладі : [монографія]. Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012.376 с.