Влад Степанянц
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
Науковий керівник: О. О. Барбанюк, кандидат філологічних наук
Кінодискурс як ЗАСІБ маніпулятивного впливу
Кінематографу як одному з видів засобів масової інформації несправедливо приділяється менше уваги (серед інших елементів масової культури) у дослідженні ефективності впливу на формування свідомості громадян. На відміну від телебачення, преси чи інтернету, які надають швидкий або навіть миттєвий доступ до інформації, кіно потребує час на його реалізацію. Однак, не варто недооцінювати кінематограф як маніпулятивний механізм, адже різноманіття кіножанрів попри те, що задовольняє естетичну потребу глядачів, ще й формує або коригує їх свідомість. Наприклад, документальний кінематограф підпорядковується логіці та фактичному викладу інформації, що являє собою меншим полем для провокацій, оскільки переважно спрямований на свідому аудиторію, що зменшує потенціал маніпуляцій фактами. Однак, цей жанр кіно значно поступається у кількості та популярності ігровому (художньому) кінематографу, оскільки не має у своєму арсеналі додаткову опцію – емотивний вплив. Художній фільм переважно створює ідеалізований образ людини, створюючи систему полярних бінарних понять: «свої-чужі» чи «хороші-погані». Таке категоричне мислення розширює горизонт відвертої маніпуляції фактами, культурними переконаннями, стереотипами серед малоосвіченої частини населення, яке керується емоційною прив’язаністю до героя чи подій більше ніж логікою [4].
З точки зору лінгвосеміотики кінодискурс можна розгядати як макрознак – це індексальні чи іконічні знаки (невербальний рівень) і стиль мовлення [1]. У залежності від критеріїв, кінодискурс класифікують по-різному. За змістом, для прикладу, кінодискурс буває художній (ігрове кіно) та документальний. Дослідниця Р. Адріан [2] дає власну дефініцією документальному фільму – це «майстерно сконструйоване штучне відображення реальності». За метою чи характером комунікації кінодискурс розмежовують на кооперативний (гармонійна взаємодія суб’єктів) та конфліктний (реальні чи уявні суперечності). За характером інформативності є інформативний і фатичний кінодискурс, а відповідно до жанрів і цільової аудиторії – театральний, драматичний, комедійний, психологічний, детективний, історичний, молодіжний, анімаційний.
У сучасній кіносеміотиці часто на позначення кінодискурсу використовують суміжні з ним поняття – кінотекст, кінодіалог і власне кінодискурс, однак їх треба розмежовувати. Так, кінотекст заснований на єдності лінгвістичної (знаки-символи) та нелінгвістичної (знаки-ікони, знаки-індекси) систем [1], кінодіалог є вербальниим компонентом дискурсу, його вважають сферою реалізації кінодискурсу, а власне кінодискурс – абстрактний простір, на тлі якого розкриваються кінодіалог (часово-просторова єдність вербального й аудіовізуального образів) і кінотекст (єдність знакових систем) [1].
На глибоке переконання Т. ван Дейка, «кінодискурс неможливо інтерпретувати без знання широкого соціального контексту, панівних ідеологій, суспільного досвіду й усталених поведінково-світоглядних моделей» [1]. Водночас, С. Голл [3] пропонує власний підхід до декодування кінодискурсу: домінантна позиція (глядач прямо і без змін сприймає закодовану інформацію, тобто діє «в межах домінантного коду»), договірна позиція (розкодовувач сприймає основний код на абстрактному рівні, проте відхиляє на особистому рівні: «розкодовування з винятками»), опозиційна позиція (повне несприйняття основного коду) [3].
Відтак, кінодискурс доцільно розуміти як єдність вербального компоненту (кінотексту) та аудіального (кінодіалогу), що грунтується на цілому комплексі світоглядних, соціокультурних і біхевіоральних патернів та має на меті коригувати і формувати свідомість.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Гайданка Д. В. Дискурс кіно в ракурсі новітніх наукових парадигм: особливості та типологія. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2015. № 16. С. 99—101.
- Adrian R. Through Dialogue to Documentary. An Exploration of Film Dialogue Analysis Methodology in the Classification of Genre in Creature Comforts: Master 22 April 2014, Film- and Television Studies. Utrecht: Utrecht University, 2014. 34 p.
- Hall S. The Work of Representation. Representation: Cultural Representations and Signifying Practices. Ed. by Stuart Hall. London: Sage, 1997. P. 13-74.
- McQuail Dennis. McQuail’s Media and Mass Communication Theory. 6th edition. Los Angeles. SAGE Publication Inc., 2010. 534 p.