Інна Ломачевська
(Хмельницький національний університет)
Науковий керівник: О.О. Мацюк, к. пед. н.
РЕАЛІЗАЦІЯ МОВЛЕННЄВИХ СТРАТЕГІЙ БАЙКИ
Основною метою байки є висміювання негативних рис людини як елемента суспільства, а специфічний характер реалізації цієї мети полягає у застосуванні іносказання (алегорії) і зображенні зіткнення мотивів персонажів у драматичному ракурсі. З огляду на це, мовленнєві стратегії байки потребують окремого розгляду.
Вибір способів реалізації цілей (висміювання шляхом алегоризації і зіткнення мотивів) у байці є оптимальним, і це відображено у багатовікових традиціях байки. Суть оптимізації полягає в “протиставленні тексту і контексту байки, що призводить до створення образу-символу” [3, с. 56]. Вибір традиційних способів і засобів є безпечним для автора байки завдяки їх іносказанню (оберігає його структуру у сенсі соціальної безпеки). Формально завдяки обраним способам і засобам байка не порушує заборону персональної критики, тому також формально не порушує оточення суб’єкта [3].
Одним із найважливіших завдань байки – це створення іносказання та осміяння негативного, представлення людини з її негативними рисами у вигляді тварини або іншої сутності з такими ж загальновизнаними рисами. Іносказання використовує для цього увесь репрезентаційний потенціал мовленнєвих стратегій, який в свою чергу втілює технологію уяви: реалізує на мовленнєвому рівні сатиричний код; утворює комічний образ – символ; організовує протиріччя персонажів та їх комічність для читача [1; 2].
У межах нашого дослідження великий інтерес викликає аналіз такої стильової риси як сатиричність, оскільки ця риса – загальна для багатьох типів байки (віршована байка, прозова байка, шванк). Сутність сатири полягає у протиріччях існуючої ситуації, внутрішніх і зовнішніх протиріччях об’єктів і явищ, у неадекватній оцінці цих об’єктів і явищ комічними персонажами [2]. Сатирі властиве більш вільне ставлення до форми об’єкта осміяння, що дає можливість автору втручатись у хід подій, застосовувати гіперболу, гротеск, варіювати вимірювання й оцінку об’єкта. Сатиричність виявляється у тому, що “в рамках діалогу або авторського мовлення відбувається неочікуване зіткнення несумісних подій, точок зору, оцінок, і при цьому експліцитно або імпліцитно демонструється протиріччя об’єктів, що описуються, невідповідність їх початковим оцінкам” [2, с. 69].
Розквіт сатири в західноєвропейській літературі пов’язаний з іменами Дж. Боккаччо, Ф. Рабле, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Свіфта, Вольтера, Г. Гейне, В. Теккерея, А. Франса, Марка Твена, Б. Шоу, Г. Манна, Я. Гашека та ін. З-поміж українських письменників слід згадати Івана Вишенського, Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Леоніда Глібова, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського та ін.
Ще однією типовою рисою байки є алегоричність. Алегорія – це спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв’язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання, лисиця – хитрість, вовк – жадібність, осел – впертість, тупість) [4].
Алегорія — це завжди іносказання, тобто розглянутий предмет або поняття не називається прямо, а зображується алегорично з використанням інших явищ дійсності. Відбувається розгорнуте уподібнення одного предмета іншому з допомогою системи натяків, причому прямий сенс зображення не втрачається, але доповнюється можливістю його переносного тлумачення.
Основне ідейне навантаження байки, чого автор хотів навчити читача, завжди міститься на початку або наприкінці байки і це – мораль. Мораль у байці – це її основа, в цьому і полягає її головне призначення. Як правило, мораль подається наприкінці байки, коли стає зрозуміло чим вирішилася піднята у байці проблема, зрозуміло головний задум автора, що він хотів донести через це маленьке іносказання [1, c. 148]. Через мораль автор байки закликає читача винести для себе якийсь життєвий урок, не повторювати помилок героїв та закарбувати ці слова у пам’яті надовго. Найчастіше мораль подається одним або декількома реченнями, які виступають коротким висновком з усього твору, але також може бути представлена прислів’ям чи приказкою.
Отже, призначення кожної стильової риси та всієї їхньої сукупності в художньому творі – посилювати виразність і враження адресата про образи, ідеї, оцінки, що передаються. За їх допомогою відбувається розпізнавання й оцінка характеру інформації у тексті (сатирична, іносказання, розповідна, тощо), а також емоційне засвоєння змісту тексту та його образно-символічного завершення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Гулуєва С. І. Прагматичні функції в малих текстах гумористичного характеру / С. І. Гулуєва // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Луцьк. 2011. Вип. 4. С. 147–150.
- Дмитренко В. А. Деякі типологічні риси текстів малих форм фольклору з комічними елементами. Київ: Вид. центр КДЛУ, 324 c.
- Єремеєва Н. Ф. Концептуальний простір англійської народної казки : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.04 / Єремеєва Наталія Федорівна; Київський держ. лінгвістичний ун-т. Київ. 1997. 19 c.
- Камянець А.Б., Некряч Т.Є. Інтертекстуальна іронія і переклад. Монографія. Київ.: Видавець Карпенко В.М., 2010. 222 c.