Анастасія Бойченко
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка
Науковий керівник: доц. Алексенко С.Ф.
ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ПРИЙОМИ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ
Огляд теорій інтертекстуальності подає різноманітну палітру класифікацій міжтекстових відношень, які реалізуються у формах вербалізації цієї категорії – словесно-стилістичних прийомах, до яких належать цитування, ремінісценція, алюзія [7]. Особливо часто до їхнього використання вдаються автори художніх текстів, що ми підтвердимо, використовуючи текст роману Н. Геймана та Т. Пратчетта «Добрі передвісники».
Цитування – дослівне відтворення фрагменту будь-якого тексту [1]. Воно може бути прямим, тобто містити посилання на джерело, чи непрямим – без посилання. Так, наприклад, саме непрямим є цитування рядків пісень гурту Queen в романі «Добрі передвісники»: рядки «Scaramouch, Scaramouch, will you do the Fandango!», «we will not let you go (Let him go!)» [8, с.22] та «Beelzebub has a devil put aside for me» [8, с.109] взяті з пісні «Bohemian rhapsody», але про це читач може дізнатися не власне з тексту, а лише з приміток. Так само непрямо автори вустами героїв цитують і Шекспіра – «Hell is empty and all the devils are here» [8, с.38].
Ремінісценція – «відчутний у літературному творі відгомін іншого твору, що виявляється в подібності композиції, стилістики, фразеології тощо» [4, с. 138]. Гейман і Пратчетт в тексті роману доволі часто звертаються до цієї форми, вкрапляючи в нього як елементи псевдобіблійних текстів [8, с. 48-49], так і начебто вигадані героями колискові та лічилки [8, с. 66-67]. Саме ремінісценцією завершується текст роману, причому значення текстів-джерел змінюється на протилежне: автори спочатку звертаються до Орвелла («If you want to imagine the future, imagine a boot… no, imagine a snicker, laces trailing, kicking a pebble»), а потім – до Єйтса («slouching hopefully towards Tadfield… for ever» – перифраз фінальних рядків його вірша «Друге пришестя») [8, с. 392].
Алюзія – це «використання в тексті загальновідомого вислову як натяку на історичний, міфологічний, літературний, політичний, побутовий факт» [5, с. 20]. У романі багато алюзій на феномени популярної культури: ігри з гральних автоматів («And then Game Over, Insert Coin?» [8, с. 46]), пісні гурту Queen («he was currently wondering vaguely who Moey and Chandon were» [8, с. 16]), популярну на час написання тексту музику (наприклад, пісні Брюса Спрінгстіна [8, с. 14]), тексти класичної літератури («It wasn’t a dark and stormy night» [8, с. 14], «we might as well shut down Dis and Pandemonium and everywhere» [8, с. 37-38] – назви пекельних міст у Данте та Мільтона відповідно).
Зупинімося детальніше на розмежуванні цитати, алюзії та ремінісценції. Цитата, на відміну від алюзії, є впізнаваною та оформлюється графічно. За цим критерієм її протилежністю є ремінісценція – вона є найбільш складною для верифікації. Алюзія та ремінісценція також мають певні відмінності: алюзія – це натяк на конкретний факт реальності, а ремінісценція – відтворення автором конструкції з іншого тексту [7].
Інтертекстуальні зв’язки вербалізуються в тексті також і шляхом використання певних прийомів, а саме – пародіювання та стилізації.
Пародіювання спирається на співвідношення текстових систем. В пародійному тексті «імітується творча манера іншого тексту шляхом творення системи послідовних алюзій на нього» [3, с. 521]. У романі Геймана та Пратчетта навіть не варто шукати використання цього прийому – він весь є пародією на серію книг авторки Річмал Кромптон про хлопчика Вільяма (спочатку роман навіть мав назву «Антихрист Вільям») [2, с. 438] та фільм жахів «Омен», з якого автори «запозичили» всі сцени з персонажами-дітьми [2, с.5].
Стилізація як «наслідування одним текстом стилю іншого» набуває у літературі постмодернізму ігрового характеру, перетворюється на «гру стилем» і, таким чином, відходить від простого наслідування [6, 2008]. Так, наприклад, Гейман і Пратчетт фактично створили текст у тексті – майже кожен розділ містить в собі уривки зі староанглійської книги пророцтв [8, с. 35, 207, 213, 221]. Варто зауважити, що й українські перекладачі зберегли цей прийом, використавши в перекладі літери та слова, властиві церковнослов’янській мові [2, с. 46, 232, 239, 247-248].
Таким чином, інтертекстуальність має велику кількість форм та прийомів вербалізації, серед яких – цитування, плагіат, ремінісценція, алюзія, пародія та стилізація. Усі вони покликані демонструвати міжтекстові зв’язки та викликати у читача відчуття впізнавання, передбачення розвитку подій у тексті.
Список використаних джерел
- Волков, А. (2001). Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври.
- Гейман, Н.., Пратчетт, Т., Терещенко, Б., & Петік, О. (2018).Добрі передвісники: ґрунтовні й вичерпні пророцтва Агнеси Оглашенної, відьми. Видавнича група КМ-БУКС.
- Гром’як, Р., & Ковалів, Ю. (2007). Літературознавчий словник-довідник. Київ: Академія.
- Дорофеєва, Н. (2000). Словник-довідник з зарубіжної літератури. Харків: Світ дитинства.
- Ковалів, Ю. (2007). Літературознавча енциклопедія.Київ: Видавничий центр “Академія.”
- Кочан, І. (2008). Лінгвістичний аналіз тексту: Навчальний посібник. Київ: Знання.
- Шаповал, М. (2013). Інтертекстуальність: Історія, теорія, поетика. Retrieved from http://surl.li/ezxbo
- Gaiman, N., & Pratchett, T. (2014). Good Omens: The Nice and Accurate Prophecies of Agness Nutter, Witch. Penguin Random House UK.