Марина Грушецька
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
Науковий керівник: Н. І. Фрасинюк, кандидат філологічних наук
КОНЦЕПТУАЛЬНА ПРИРОДА МОВНОЇ ОДИНИЦІ
На сучасному етапі розвитку мовознавча наука проявляє значний інтерес до теорій коеволюції природи і культури, де визначальною для аргументації є мова в її пізнавальних і цивілізаційних параметрах – мова як мисленнєва форма, мова як інтелектуальна сутність, мова як функція і трансформація свідомості, мова як субстанція культури.
Як зазначає відомий український мовознавець В. Русанівський, «кожна мова – це неповторне явище, складова і виразник досягнень уселюдської культури» [5, с. 3]. Якби не ця її особливість, не були б можливі переклади з мови на мову, а отже, таким чином не відбувалося б взаємопроникнення різних культур. У глобальнішому мовно-культурологічному сенсі, мова кожного етносу є складовою частинкою мовної картини світу. Кожна з мов, розвиваючись, має можливість адекватніше відображати Всесвіт.
Мова є ментально-репрезентаційною системою, оскільки вона кодує в знаковій формі те, що стоїть за її власними межами. Слова та інші мовні одиниці активізують ті сутності, знаковими замінниками яких вони є, – збуджують у людському мозку пов’язані зі собою концепти [1, с. 17].
«Концепт – термін, який служить поясненню одиниць ментальних чи психологічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, що відображає знання й досвід людини» [3, с. 90]. У лінгвістичній літературі концепт розглядається як універсальна сутність, що формується у свідомості на базі безпосередньо чуттєвого досвіду, безпосередніх операцій людини з предметами (З. Попова, Й. Стернін), як логічна категорія, через яку культура входить у ментальний світ людини (Ю. Степанов, Р. Павіленіс та ін.), і як основна експресивна одиниця національного менталітету (В. В. Колесов), і як поняття практичної філософії (Н. Арутюнова), і як багатомірне утворення (В. Карасик, С. Ляпін та ін.) і як ментальну одиницю оперативної свідомості та глобальну мисленнєву одиницю, що представляє предмет реального чи ідеального світу та вербально зберігається у пам’яті носіїв мови (О. Кубрякова, З. Попова, Й. Стернін, О. Бабушкін, О. Селіванова, Л. Лисиченко та ін.), і як «алгебраїчне» вираження значення, яким володіють мовці у писемному й усному мовленні [4, с. 14] тощо.
Факти навколишньої дійсності людина сприймає на рівні свідомого і підсвідомого, тобто на рівні концептуальних категорій, а мова служить засобом їх вираження.
У семантику слова-актуалізатора концепту входить комплекс позамовних знань, що ґрунтуються на відомостях про світ, отриманих у результаті колективного досвіду. Концептуальна основа слова поєднує людське буття і пізнання, концентрує духовний, культурний, соціальний досвід представників етнокультури. Концепт існує у реальній ментальності людини (її свідомості) як сукупність знань та інформації про актуальний або ймовірний стан справ у реальному світі, у контексті емоцій, переживань, асоціацій тощо [2, с. 168]. Мовний інструментарій реалізації концептів є багатоаспектний: це і окремі лексеми, і абревіатури, вільні і стійкі/ідіоматичні словосполучення, а також паремії, мікротексти (прислів’я, приказки тощо), і навіть цілі речення і тексти.
Концепт та мовні значення взаємопов’язані діалектично: з одного боку, вони є різними сутностями (концепт – категорія когнітивна, а значення – мовна), а з іншого – передбачають один одного. Повної відповідності між концептом і словом немає. Мовне значення кодує лише частину концептуальної інформації, решта якої адресується психіці у вигляді мисленнєвих образів екстралінгвістичного характеру, тобто в концепті міститься інтралінгвальна та екстралінгвальна інформація, «знання про мову» та «знання в мові» [4, с. 68].
Отже, концепт і слово перебувають у відношеннях перетину, неповного включення, при якому частина інформації є спільною, а частина відрізняється. У мовленні вербалізується лише комунікативно релевантна частина концепту, яка не вичерпує всього змісту концепту, а значна частина цього дискретного утворення (іноді – й більша) залишається поза «вербальним кадром» [7, с. 61]. З іншого боку, лінгвістична одиниця представляє концепт у мовній комунікації не повністю, а з допомогою своєї семантики лише транслює низку головних ознак концепту, які є важливими для конкретного повідомлення. Концепт, а точніше його номінативна складова, у всій розмаїтості свого змісту актуалізується множиною мовних засобів, кожен з яких передає певний концептуальний фрагмент [6, с. 187]. Різноманітні засоби (лексичні та фразеологічні одиниці, метафори, синтаксичні моделі тощо), наявні в системі мови, актуалізують ті концепти, які виявляються затребуваними в комунікативному процесі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Андрейчук Н. І. Мовний знак через призму філософської категорії відношення. Наукові записки. Серія «Філологічна». Острог. 2012. Вип. 26. С. 17–19.
- Карасик В. И. Культурные доминанты в языке. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград : Перемена, 2002. С. 116–205.
- Кубрякова Е. С., Демьянков В.В., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словар когнитивных терминов. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. 246с.
- Маслова В.А. Когнитивная лингвистика. Минск: Тетра Системс,2004. 256с.
- Русанівський В. М. Мовна картина світу в етнокультурній парадигмі. Мовознавство. № 4. С. 3–7.
- Рябкова Е. С. Лингвокультурный концепт как элемент языка и культуры. Альманах современной науки и образования. 2012. № 4 (59). С. 187–188.
- Яремко Я. П. Стратифікація концепту. Мовознавство. № 1. С. 60–69.