Богдана Базилюк
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
ВЕРБАЛЬНІ ТА НЕВЕРБАЛЬНІ АСПЕКТИ МІЖОСОБИСТІСНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Його специфіка визначається тим, що в процесі комунікації суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Головним поняттям комунікативної лінгвістики, об’єктом якої є мова в процесі спілкування, є вербальна комунікація. Незважаючи на важливість вербальних засобів комунікації, взаємодія комунікантів здійснюється і через невербальні знаки.
Вербальна (мовна) комунікація є найбільш дослідженим і універсальним типом людського спілкування, що відображено в обміні думками, інформацією, емоційними переживаннями співрозмовників. У процесі вербальної комунікації використовується безпосередньо мова, система звукового мовлення, тобто фонетичних знаків. При цьому кожне слово або звук має певне значення. За допомогою мови здійснюється кодування і декодування інформації: комунікатор (мовець) у процесі говоріння кодує, а реципієнт (слухач) у процесі слухання декодує отриману інформацію [5, с. 6].
Основна мета вербальної комунікації – встановлення, підтримка, розвиток осмисленого інформаційного контакту. За допомогою слів ми робимо зрозумілим сенс явищ і подій, висловлюємо свої думки, емоції, світогляд. У людини мова і свідомість нерозривні. Вибір вербальних та невербальних засобів у процесі комунікації сприяє формуванню й розумінню певних соціальних ситуаційІнструментом невербальної комунікації та невербального спілкування стає тіло людини та конкретна ситуація, коли під час реалізації своїх намірів люди «нерідко вдаються до використання паралінгвістичних одиниць» [1, с.35].
Вербальна комунікація передбачає використання людської мови, яка може виражатися на декількох рівнях: говоріння, слухання, письмо, читання. Як наголошено в навчальному посібнику С. Карпенка, «мова є одним з основних засобів передачі інформації. У мові реалізується і через неї за допомогою висловлювання виконується комунікативна функція, мовне оформлення кожного конкретного повідомлення визначається цілями, які ставить перед собою його автор» [2, с.30].
Невербальна комунікація – обмін та інтерпретація людьми невербальних повідомлень, закодованих і переданих особливим способом, а саме: за допомогою виразних рухів тіла, звукового оформлення мовлення; певним чином організованого мікросередовища та оточення людини; використання матеріальних предметів, що мають символічне значення. Від вербальних повідомлень невербальні відрізняє велика багатозначність, ситуативність, синтетичність, спонтанність» [3, с.15]. У власне лінгвістичному аспекті характеризують одиниці невербальної поведінки: міміку і жести, зміну положення тіла співбесідників, особливості мовлення тощо.
Поняття невербальної комунікації залежить від багатьох компонентів, до яких належить навмисність, усвідомленість, а також побудова вербальної комунікації. У вузькому розумінні, невербальна комунікація – це комунікативний процес передачі інформації, що має нелінгвістичне підґрунтя, але тісно пов’язаний з лінгвістичними засобами. Під невербальною комунікацією в широкому сенсі слова розуміють такий вид передачі інформації, який може здійснюватися будь-якими способами, відмінними від вербальних (мовних) [3, с. 4].
Невербальна комунікація включає різні рухи тіла (жести, міміка, пантоміміку), інші засоби зовнішньої несловесної передачі емоційних станів людини (зокрема, почервоніння, збліднення, зміна ритму дихання тощо), які слугують засобами обміну інформації між людьми. Невербальні засоби інформації утворюють систему, яка доповнює та підсилює, а інколи навіть заміняє засоби вербальної комунікації – слова. Відповідно до поглядів А. Піза, австралійського спеціаліста «з мови рухів тіла», 55% інформації сприймається через вираз обличчя, пози та жести, а 38% – через інтонації й модуляції голосу. Тож лише 7% припадає на частку слів, які реципієнт сприймає під час розмови. Це вкрай 31 важливо. Таким чином, те, як ми говоримо, є важливішим за те, що саме ми говоримо. Переважна більшість невербальних форм та засобів спілкування людини є вродженими й дозволяють їй взаємодіяти, досягаючи взаєморозуміння на поведінковому та емоційному рівнях не лише з подібними до себе, але й з іншими живими створіннями [3, c. 18].
У мовних ситуаціях вербальна і невербальна комунікація найчастіше взаємодіють одна з одною, і тоді між ними виникають такі відносини: 1. Повторення. Тут невербальна комунікація дублює те, що було виражено вербально. 2. Контрадикція. Вербальна і невербальна інформації протиставлені одна одній. 3. Субституція. Невербальна поведінка виступає замість вербальних засобів у процесі передачі повідомлення. 4. Доповнення. Невербальна поведінка розвиває або модифікує інформацію. 5. Акцентування. За допомогою невербальної поведінки підкреслюються важливі компоненти вербальної інформації. 6. Регулювання. Невербальна поведінка регулює комунікативний потік між тими, хто говорить [4, с.45].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. Київ : Академія, 2004. 344 с.
- Карпенко С.Д. Основи теорії мовної комунікації. Біла Церква, 2014. 121 с.
- Ковалинська І. В. Невербальна комунікація. К.: Вид-во «Освіта України», 2014. 289 с.
- Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. А., 2011. 350 с.
- Шкіцька І. Ю. Маніпулятивні тактики позитиву: лінгвістичний аспект. К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 440 с.