Олена Кренгель
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)
Науковий керівник: О.Г. Шаповал, кандидат філологічних наук
ДЕФІНІЦІЇ ТА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТЕРМІНІВ «ТОПОС» ТА «ЛОКУС» У СУЧАСНІЙ ФІЛОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ
Універсальною змістовою категорією літературного твору є художній простір. Лексико-семантичне поле категорії простору створює неоднозначне тло, вербальну картину світу, яка демонструє результат творчого осягнення дійсності крізь свідомість митця. Властивості художнього простору у літературознавстві визначають залежно від художнього методу та естетичних пріоритетів автора, а також від родової та жанрової специфіки твору, чим зумовлюється різновекторність досліджень та відсутність системного уніфікованого підходу до аналізу художнього простору в наукових розвідках. Зазвичай художній простір відображається відповідно до історичних умов, які вплинули на формування індивідуальної авторської манери, світогляду, естетичних переконань тощо, тому топоси, концепти, образи краєвидів, ландшафтні описи суттєво відрізняються в художніх текстах, котрі належать різним авторам.
Питання типології, семантики та функціювання просторових образів порушено як у літературознавстві, так і в когнітивній лінгвістиці. Посилена увага вчених до специфіки організації художнього простору активувала використання термінів «топос» і «локус», які мають спільні ознаки, але виконують різні функції у художньому тексті. У літературознавчій енциклопедії репрезентовано думку, висловлену Арістотелем у творах «Топіка» і «Риторика»: «Топос – абстрактне міркування, вживане в мовленні про всяк випадок. Зазвичай термін вживається на позначення певного образного чи стилістичного кліше» [5, с. 489]. Також зазначено, що «топос у письменстві сприймається як стале поєднання мотивів. Він поширений у канонізованій образній системі, може набувати ознак архетипу» [5, с. 489].
У лінгвістичному словнику визначено, що топоси – це «загальні й конкретні думки, пам’ять, тексти, приклади, символи, знаки, внутрішні та зовнішні, причинові, порівняльні тощо» [4, с. 54]. На думку Ф. Штейнбука, топосом є «будь-яка тілесна категорія в умовах художнього дискурсу, вагоме для художнього тексту “місце розгортання сенсів”, яке може корелювати з будь-яким фрагментом (або фрагментами) реального простору, як правило, відкритим» [8, с. 102].
Розвідки вчених демонструють різнобічні погляди на теорію та функції топосу, визначаючи його «як поняття, що досліджує світову літературу через історію повторюваних мотивів, як образ-архетип, який укорінюється в міфологічному мисленні» [2, с. 114], або «спільні для багатьох авторів сталі формули, які, будучи понадчасовими та незмінними, можуть знову використовуватися для прикраси тексту» [7, с. 330].
Термін «локус» у значенні «місцезнаходження чого-небудь» запозичено з генетики. У лінгвістиці локусом називають «простір, територію, місце розповсюдження конкретної мови і культури, яка пов’язана з цією мовою» [3, с. 160]. На семантичну подібність термінів «топос» і «локус» звернув увагу Д. Боклах, який пояснив, що причиною аналогічного тлумачення понять є загальна функція позначення місця [1, с. 249]. За спостереженням Д. Матушкіної, «для локусу як просторового образу, зафіксованого в тексті, важливі ознаки відносної тотожності існуючого в реальній дійсності об’єкту і культурної значущості цього об’єкту для соціуму, для чого створюється когнітивна база і фіксуються стереотипні й індивідуальні уявлення про нього» [6, с. 164].
Отже, результати сучасних теоретико-філологічних розвідок доводять, що локус окреслює відносно конкретний, інколи замкнений простір, натомість топос має абстрактну природу, що наближує його до архетипу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Боклах Д. Ю. Дефініції і взаємозв’язок категорій топосу, локусів, хронотопу міста та їх реалізація у міському тексті художнього твору. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Філологія. 2016. № 74. С. 249–257.
- Губарєва С. С. Топос міського муру і жанр психологічної новели Ґео Шкурупія. Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія : Лінгвістика і літературознавство. 2010. Випуск XXІІІ (4). С. 113–121.
- Загнітко А. П. Словник сучасної лінгвістики : поняття і терміни : в 4 т. Донецьк : ДонНУ, 2012. Т. 2 : К – О. 350 с.
- Загнітко А. П. Словник сучасної лінгвістики : поняття і терміни : в 4 т. Донецьк : ДонНУ, 2012. Т. 4 : Т – Я. 388 c.
- Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія : в 2 т. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т.2 : М (Маадай-Кара) – Я (я-форма). 624 с.
- Матушкіна Д. Д. Локуси міста як складники художнього простору в романі «Свято» Є. Пашковського. Львівський філологічний часопис : збірник наукових праць. 2018. № 3. С. 163–166
- Хомеча Н. А. Топос міста у творчості Ю. Андруховича. Актуальні проблеми слов’янської філології. Лінгвістика і літературознавство. 2010. № XXIII (1). С. 330–339.
- Штейнбук Ф. М. Конвергенція топосу забуття у сучасній світовій літературі. Studia methodologica. 2014. № 37. С. 101–108.