ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОЇ ОБРАЗНОСТІ АНГЛІЙСЬКОМОВНОЇ  ТА УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ

Анна Заремба

(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)

Науковий керівник: О. В. Галайбіда,

кандидат філологічних наук, доцент

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОЇ ОБРАЗНОСТІ АНГЛІЙСЬКОМОВНОЇ  ТА УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ

Експресивність художнього твору створюється лінгвістичними засобами різних мовних рівнів. Композиційно-звукова організація художнього тексту полягає в усвідомленому використанні фонетичних засобів та їх комбінуванні на основі звукоасоціативних зв’язків. Фонетичні експресивні засоби становлять сукупність мовних одиниць і стилістичних прийомів, що функціонують на звуковому рівні мовної системи та забезпечують емоційно-експресивне забарвлення мовлення. Їхня дія ґрунтується на інтонаційній організації висловлювання та звуковій формі слова, завдяки чому вони відіграють важливу роль у створенні ритму, мелодійності й акустичної образності художнього тексту. Композиційно-звукова організація художнього тексту полягає в усвідомленому використанні фонетичних засобів та їх комбінуванні на основі звукоасоціативних зв’язків.

Звукові експресивні засоби відіграють важливу роль у формуванні художньої образності як в англійській, так і в українській прозі. Дослідження цих явищ привертали увагу як закордонних (Ґарретт Стюарт, Пол Гайнер), так і українських учених (Л. Тарасенко, І. Коваленко, Т. Рябко, В. Чабаненко, Н. Глінка), проте порівняльний аналіз звукової образності у прозових творах англійської та української літератури залишався недостатньо вивченим. Зіставне дослідження допомагає осмислити особливості функціонування експресивних засобів у різних мовах та отримати повніше уявлення про національну своєрідність художнього мовлення.

Метою нашого дослідження є встановлення експресивних засобів створення звукових образів у прозових творах сучасної англійської та української художньої літератури і виявлення їхнього естетичного і експресивного навантаження.

Фонетична виразність проявляється передусім у підсиленій вимові, точніше – у кількісній інтенсифікації окремих звуків або звукосполучень слова [7, с. 89]. Звуковий образ – це поетичний образ, створений за допомогою звукових та лексико-семантичних асоціацій [6, с. 367]. Завдяки цьому звукова організація тексту може виконувати не лише комунікативну, а й естетичну функцію. Звуковий образ визначають як поетичний образ, створений за допомогою звукових та лексико-семантичних асоціацій [6, с. 367].

Окрему групу фонетичних експресивних засобів становлять засоби звукопису, що базуються на повторенні або комбінуванні певних звуків. До основних з них належать алітерація, асонанс та ономатопея, які сприяють формуванню акустичного образу в художньому тексті.

Алітерація – це цілеспрямоване повторення однакових або подібних приголосних звуків чи звукосполучень у межах рядка, строфи або речення [1, с. 16]. Письменники активно послуговуються алітерацією для створення звукової атмосфери тексту. Важливою ознакою цього стилістичного прийому є саме свідомий характер повтору. Окрім створення емоційного ефекту, алітерація формує ритмічну організацію тексту, що може передавати відчуття руху, напруження або динаміки, як, наприклад, у романі Вірджинії Вулф “Mrs Dalloway”: “She sliced like a knife through everything” [10, p.8]. Повтор звуків [s] та [θ] створює відчуття різкості й стрімкого руху, підсилює значущість дії, передаючи ефект швидкого просування персонажа крізь простір.

Схожий звуковий прийом часто використовують і в українській художній літературі. Наприклад, в оповіданні “Fata morgana” Михайла Коцюбинського: «Вчора вийшов мій на село, вже сонце сідало, коли скаче щось верхи» [3, с. 27] алітерація звуків [с], [ч] створює плавну звукову хвилю, яка передає спокійну атмосферу вечірнього сільського пейзажу. Опис стає мелодійним, підсилюює емоційне сприйняття героїв.

Асонанс – це навмисне повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі, найчастіше наголошених, що надає мовленню благозвучності та підсилює його музичність [1, с. 20]. Завдяки повтору голосних формується певний емоційний настрій тексту: відкриті голосні звуки, такі як [а] або [о], створюють відчуття простору й широти, тоді як закриті ([і], [у]) можуть передавати напруженість або зосередженість.

В англійській літературі асонанс функціонував ще в давньоанглійській поезії поряд з алітерацією. У прозі цей засіб також посилює мелодійність тексту, наприклад, у романі Джеймса Джойса “A Portrait of the Artist as a Young Man”: “Soft language issued from their spitless lips as they swished in low circles round and round the field, winding hither and thither through the weeds” [9, p. 158]. Повтор монофтонгів [iː], [ɪ] і дифтонгів [au], [ai], підсилений повтором приголосних [s], [θ] створює образ плавного і протяжного мовлення.

В українській художній прозі також зустрічаються яскраві приклади асонансу, наприклад, в оповіданні Михайла Коцюбинського «Посол від чорного царя»: «Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно — по долинах глухо, по горах гучніше – і разом із карканням ворон розносив сум по сутеніючім просторі» [4, c. 1]. Повтор голосного [о] створює протяжну мелодію, яка передає звукову атмосферу простору гір та долин.

Ономатопея – звуконаслідування, а також словотворення через наслідування звуків живої та неживої природи [1, с. 69]. Використання звуконаслідування забезпечує точність художнього зображення.

У лінгвістичній теорії розрізняють два основні типи ономатопеї:

• пряму, що передбачає безпосередню імітацію звуку;
• непряму, коли звуковий ефект створено через слова, які асоціативно передають характер звуку.

У художній літературі ономатопея розглядається як один із засобів фонетичної виразності, що формує акустичну атмосферу тексту. Звуконаслідувальні слова можуть передавати найрізноманітніші звукові явища – від шуму води до звуків механічних або побутових процесів.

Показовим прикладом використання ономатопеї є роман Вільяма Голдінга “Lord of the Flies”. У ньому автор використовує звукову лексику для створення яскравого образу океану: “Then the sleeping leviathan breathed out—the waters rose, the weed streamed, and the water boiled over the table rock with a roar” [8, p. 115]. Ключовим ономатопейним словом у цьому фрагменті є лексема “roar”, яка імітує потужний звук ревіння або гучного гуркоту. Вона асоціюється з сильним шумом хвиль і передає відчуття сили та енергії природної стихії.

У прозі української літератури прикладом ономатопеї є фрагмент з твору Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»: «Тонко заводить вороння, як муха в тенетах… Дз-з… дзи-и…» [5, c. 6]. Словесні звуки «Дз-з… дзи-и…» імітують дзижчання комахи. Це пряма ономатопея, що дозволяє читачеві «почути» сцену, підсилюючи звукову атмосферу та створюючи деталізацію опису природи.

Звуконаслідування широко застосовується як в англійській, так і в українській літературі. Водночас у способах передавання звуків можуть спостерігатися певні відмінності, що пояснюється належністю цих мов до різних мовних груп, відмінностями у фонетичних системах, а також і сприйняттям цих мов носіями. Тому одні й ті самі фонетичні засоби можуть створювати в різних мовах різні акустичні ефекти і по-різному сприйматися, однак їхня функція залишається спільною – створення образності та підсилення виразності художнього зображення.

Отже, звукова структура художнього тексту, на відміну від суто інформативного мовлення, спрямована не лише на раціональне сприйняття, а й на формування слухових емоційних і естетичних асоціацій читача. Завдяки цьому формуються фоносемантичні образи, що репрезентують авторський задум і ідейний зміст твору. Функційний потенціал звукових лінгвостилістичних засобів полягає також в їх ролі як текстотвірного ресурсу художнього мовлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барань Є., Газдаг В. Словник філологічних термінів: словник. Берегове : Закарпат. ін-т ім. Ференца Ракоці II, 2024. 108 с.
2. Глінка Н.В., Зайченко Ю. Експресивні засоби й стилістичні прийоми вираження експресивності та особливості їх перекладу. Вісник НТУУ «КПІ». Серія: Філологія. Педагогіка : збірник наукових праць. 2013. № 2. С. 34–39.
3. Коцюбинський М. Fata Morgana. Харків : Фоліо, 2008. 512 p.
4. Коцюбинський М. Посол від чорного царя. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printitzip.php?tid=2545#google_vignette (дата звернення: 10.03.2026).
5. Коцюбинський М. Тіні забутих предків : пов., оповідання, етюди, нариси, казки. Харків : Фоліо, 2008. 352 с.
6. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. 416 с.
7. Рябко Т.Л. Фонетичні засоби вираження емоційно-оцінної конотації. Ніжинська філологічна школа: минуле, сьогодення, майбутнє. Ніжин: Видавництво НДУ імені М. Гоголя. Т. 1. № 25. С. 87–93.
8. Golding W. Lord of the Flies. London-Boston, 1984. 223 p.
9. Joyce J. A Portrait of the Artist as a Young Man. Dublin : B. W. Huebsch, 1916. 299 p.
10. Woolf V. Mrs Dalloway. London : Penguin Group UK, 2008. 224 p.